Данило Самойлович

XIX ст.РосіяМедицина

Самойлович (Сушковський) Данило Самійлович (1742, с. Янівка, Чернігівщина — 1805, м. Миколаїв) — доктор медицини, основоположник епідеміології в Російській імперії, член 12 європейських академій.

Народився в сім’ї священика о. Самійла Сушковського. При вступі до Києво-Могилянської академії у 1756 р. змінив своє справжнє прізвище на Самойлович. Своєму вступу на медичну ниву зобов’язаний І. Полєтиці, старшому лікареві Санкт-Петербурзького сухопутного госпіталю і професорові Санкт-Петербурзької сухопутної госпітальної школи, який у 1761 р. під час спецвідрядження в Україну з метою набору учнів для госпітальних шкіл серед 55 студентів Києво-Могилянської академії відібрав і студента класу риторики — Самойловича. Медичну освіту здобув у Санкт-Петербурзькій адміралтейській госпітальній школі. У 1765 р. дістав звання підлікаря, а у 1767 р. — лікаря. Деякий час очолював першу в Росії Санкт-Петербурзьку жіночу венерологічну лікарню, а з 1768 р. служив в армії, брав участь у Російсько-турецьких війнах (1768—1774, 1787—1791). Саме під час війни вперше зіткнувся з чумою, боротьбі з якою у майбутньому присвятив все своє життя. Дістав у 1771 р. призначення до Оренбурга. Їдучи до пункту призначення через Москву, застав там епідемію чуми, яка розпочалася ще в 1770 р. Добровільно залишився для роботи в чумному госпіталі. Ще зовсім молодою людиною став справжнім організатором ліквідації чи не найтяжчої в історії Росії епідемії чуми. Першим у світі встановив, як передається чума, довів її контагіозність, запропонував щеплення ослабленою вакциною, заклав основи власної системи протичумних заходів і успішно їх застосовував. Переконаний, що чума — інфекційна хвороба, він вже у 1771 р. пропонував різні засоби дезінфекції речей хворих на чуму, зокрема одягу, прищепив собі заражений матеріал, взятий від людини, яка одужувала після захворювання чумою. Після ліквідації епідемії разом з Опанасом Шафонським, К. Ягельським і О. Масловським Самойлович брав участь у написанні фундаментальної праці «Описание моровой язвы, бывшей в столичном городе Москве в 1770—1772 гг.», що підсумовувала досвід боротьби з епідемією чуми у Москві.

Відтоді починається світове визнання Самойловича як видатного вченого-епідеміолога. Продовжуючи лікарську та дослідницьку працю, у 1776 р. на власні кошти поїхав на навчання до Страсбурзького, а згодом — до Лейденського університету, де 1780 р. захистив докторську дисертацію. Першим з лікарів Російської імперії опублікував за кордоном не тільки докторську дисертацію, а й інші свої наукові праці. Його класичні твори «Міркування про щеплення чуми» (1783) і «Міркування про чуму, яка спричинила спустошення у столичному місті Москві» (1785; 1787), видані відповідно в Страсбурзі, Лейпцигу й Парижі, не тільки принесли йому світову славу, а й сприяли виходові російської науки на світову арену. Після одержання докторського титулу Самойлович ще протягом трьох років вивчав за кордоном організацію медичної справи та вищої медичної освіти, маючи на меті все краще перенести на батьківщину. Але імператриці Катерині II стали відомі його критичні висловлювання на адресу монархії, уряду, і вона віддала розпорядження про позбавлення його будь-яких привілеїв. Спалахи чуми, що загрожували російській армії і будівництву Чорноморського флоту, змусили царський уряд в особі намісника Новоросійського краю кн. Г. О. Потьомкіна у 1784 р. запросити Самойловича для ліквідації чуми в Херсоні, призначивши його головним лікарем Катеринославського намісництва і фактично керівником медичної справи всього півдня України. До кінця життя діяльність Д. Самойловича була пов’язана безпосередньо з Україною, зокрема, з її південними районами та морськими кордонами. На цей час припадає і розквіт його наукової творчості. У Херсоні та Кременчуці у 1784 р. Самойлович з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня — 49, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. У Кременчуці вперше в світовій практиці Самойлович започаткував низку епідеміологічних експериментів, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря, одним із перших у Європі широко практикував розтини померлих від чуми, здійснив першу в Росії, а, можливо, і в Європі, спробу виявити збудника чуми, існування якого передбачав. Крім того, Самойлович — один із ініціаторів реформи медичної освіти. За ініціативою Д. Самойловича у Херсоні 1784 р. створено Медичне зібрання — перше на теренах України наукове товариство медиків.