Силуян Мужиловський

XVII ст.Україна, РосіяДержава і військо

Мужиловський Силуян (поч. XVII ст., м. Слуцьк, нині Білорусь — бл. 1655, м. см. невід.) — політичний і військовий діяч, дипломат.

Походив з дрібної православної шляхти. Народився у сім’ї Андрія Мужиловського, священика Слуцької Спаської церкви, (з 1621 — слуцького протопопа, з 1631 — ієромонаха Києво-Печерської Лаври), відомого православного письменника-полеміста, сподвижника митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії Й. Борецького, одного з претендентів на Київську митрополію по смерті останнього. Брав активну участь в організації поїздки в Україну та Білорусію патріарха Єрусалимського Теофана (1620—1621), який посприяв відновленню вищої православної ієрархії.

На початку 30-х рр. вчився в Лаврській школі П. Могили, пізніше — у Києво-Могилянській академії. Напередодні Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 був писарем у Речиці. З перших днів повстання вступив до загону сотника і наказного полковника Григорія Бута, разом з ним та з полковником ніжинським Прокопом Шумейком звільняв Чернігів від польського війська (кін. лип. — поч. серп. 1648). Потім разом з Г. Бутом й ін. пішов до Б. Хмельницького, де почав служити у Генеральній військовій канцелярії. Під час походу на Пилявці Б. Хмельницький відрядив Мужиловського до Ясс для зустрічі патріарха Єрусалимського Паїсія. Водночас він виконував ав доручення Б. Хмельницького як посол до молдавського господаря Василя Лупула. Після завершення місії очолив перше посольство України до Московської держави. У травні 1651 року Мужиловського під час повернення з посольства в Молдавію взято уполон польськими вояками. Після визволення з неволі брав участь у дипломатичних місіях до кримського хана Іслам-Гірея III, а також до терецького султана Мухамеда IV.

У лютому 1654 р. відписав свій хутір Коростелівський Ніжинському Благовіщенському Назарет-Богородицькому монастирю. Після утворення Білоруського полку (червень 1654) був у ньому полковим суддею. У вересні 1655 р. разом з полковником Золотаренком, сотником І. Борсуком вів переговори з царем Олексієм Михайловичем у його ставці під Смоленськом.

Загинув 1655 р. під час конфлікту з І. Золотаренком.

Становить інтерес епістолярна та мемуарна спадщина Мужиловського, зокрема історично-мемуарний опис початкового етапу Національно-визвольної війни українськго народу 1648—1658 рр., де яскраво змальовано гніт Речі Посполитої, переслідування православних.

За матеріалами енциклопедичного довідника «Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст.», С. 381—382.