Захарія Копистенський

XVII ст.Україна, ПольщаДуховенствоАрхімандрити, Просвітителі

Копистенський Захарія (псевд. Азарія; бл. 1590, м. Перемишль Руського воєводства, тепер Республіка Польща — 21.03.1627, м. Київ) — церковний і культурно-освітній діяч, письменник-полеміст, перекладач, редактор, видавець, архімандрит Києво-Печерської лаври.

Небіж єпископа перемишльського й самбірського Михаїла Копистенського, котрий разом з єпископом Гедеоном Балабаном відмовився прийняти Берестейську унію в 1596 р.

Освіту здобув у Львівській братській школі. Згодом у «Палінодії» дав повний план Львова й виявив обізнаність з цим містом. Був одним із найосвіченіших людей серед своїх сучасників, володів грецькою, польською, латинською мовами. По закінченні навчання здійснив освітню подорож по Європі. Відвідав монастирі в Галичині та Буковині, деякий час перебував у Путнянському монастирі (тепер на території Румунії), був архімандритом Унівського монастиря. Прибув до Києва на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври Є. Плетенецького. Одним із перших у 1616 р. вступив до Київського братства. «… Во иноцех Захарія Копистенський, сповідник, яко ненавидячи зло…, составленоє в Кіеві граді братство приімаю і облобизаю… на сіє же і руку мою підписую — писал дня 4 генваря по старому праведному стилю року 1616». Разом з Є. Плетенецьким зібрав у Києві гурток учених, видавців, які здійснювали науково-літературну, культурну та просвітницьку роботу. За словами Є. Плетенецького, «муж ревности призельныя в благочести, словесна же и премудра в Богословіи й ісповєданіи православныя веры» (передмова до «Анфологіону». К, 1619). Як член Київського братства, людина вчена, знавець мов Копистенський, безсумнівно, брав участь у заснуванні Київської братської школи та її становленні, ймовірно, тут і викладав, як й інші вчені Лаврського гуртка — Т. Земка, О. Митура, А. Зизаній, П. Беринда та ін. Міг бути й ігуменом Київського Братського монастиря, змінивши у 1616 р. І. Копинського. По смерті Є. Плетенецького З. Копистенський був обраний архімандритом Києво-Печерської лаври (листопад 1624), продовживши справу свого попередника.

Копистенський — автор найбільшого в українській полемічній літературі трактату «Палінодія, или Книга оборони кафолической святой апостольской всходней церкви и святих патриархов, и о греках, и о россох христіанех», що був відповіддю на твір відомого уніатського полеміста Лева Кревзи «Оборона єдності церковної» (Вільно, 1617). Трактат Копистенського, створений протягом 1619—1622 рр., складається з передмови, чотирьох частин і додатка. У передмові автор підкреслює, що мета його книги — оборона православ’я від інвектив представників католицизму та народу руського від духовного поневолення. Ним подається список використаних літературних джерел, що нараховує понад 100 позицій, серед яких праці вітчизняних учених-богословів, католицьких теологів, письменників-полемістів, а також твори видатних гуманістів XIV — XV ст., зокрема Марка, митрополита Ефеського, який на Флорентійському соборі залишився вірним православ’ю, видатного історика-гуманіста Лаоніка Халкоконділа та його брата Дмитрія (вперше видав гомерівські «Іліаду» та «Одіссею»), котрі належали до найближчого оточення Георґія Ґеміста Плетона. Копистенський заперечував твердження католиків та уніатів, які звинувачували православних у невченості, називаючи низку імен, які репрезентують візантійсько-слов’янську культурну традицію, мудрість і освіченість. У перших трьох частинах «Палінодії» Копистенський спростовував католицьке вчення про першість римських пап, доводив рівність усіх апостолів, обґрунтовував рівноправність православної та католицької ієрархій на свої церкви. Спростовував також тезу, ніби Київська митрополія була у змові з Римом ще до Флорентійської унії, підкреслюючи, що християнство у Русі-Україні було прийняте не від Рима, а від Візантії, тому вона вірна не «папежовій», а старій грецькій вірі. Висловлював думку про незаконність Берестейської унії, засуджував діяльність ватиканських посланців на українських землях. Водночас Копистенський обґрунтовував своєрідну власну культурно-освітню та філософську програму, одна з головних засад якої — засвоювати здобутки західно-європейської вченості, але при цьому вміти «відмітати сміття», тобто підходити до інокультурних надбань з позицій запитів власної вітчизняної традиції. У четвертій частині автор звернувся до історичного минулого Русі-України, підкресливши, що лицарство та відвага «роського народу» відомі ще з Троянових часів, розповів про славні походи київських князів Олега, Святослава, Володимира, звеличував запорозьке козацтво, чию силу та мужність визнають усі вороги християнства. «Палінодія» відзначається високим патріотичним пафосом, багатством мови та художніх засобів, поєднанням науково-логічного та образного мислення. Це один із найкращих творів давньої української літератури. Книга не була надрукована, але в списках широко розповсюджувалась в Україні, Білорусі та Росії.

Копистенський є автором ще кількох полемічних творів: «Книга о правдивой едности православних христіан церкви восточной, там же против апостатов и о их лживой унии» (1623), «Омілія албо казанье на роковую память» (1625), а також «Казання на чесном погребі блаженного мужа и превелебного кір отца Єлиссея Плетенецького» (1625). Здійснив кілька перекладів церковних книг з грецької мови разом із Й. Борецьким, П. Бериндою, Л. Зизанієм: «Часослов» (1616), «Апокаліпсис» (1619), «Тріодь постна», «Бесіди Іоанна Златоуста на 14 послань св. апостола Павла» (1623) та ін. У передмові до «Часослова» і першої книги, виданої Лаврською друкарнею 20.12.1616 р., яка призначалася як підручник для шкіл, Копистенський зазначав, що «Часослов» допоможе православним, котрі навчаються в братських школах, ще й полемізувати з католиками — «Да будет еретикам ответ». Копистенський, за висновком І. Франка, стояв «на висоті історичного розуміння релігійного розвою… і найближче до типу новочасного вченого». Деякі дослідники, зокрема П. М. Попов, вважали Копистенського автором відомого «Густинського літопису», складеного на поч. XVII ст. у Густинському Троїцькому монастирі.

Як зазначається в епітафії, складеній А. Кальнофойським, «запрошений до вічного радісного життя Захарія Копистенський архімандрит Печерський» похований був у приділі св. архідиякона Стефана Успенського собору Києво-Печерської лаври.

ДЖЕРЕЛА: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII—XVIII cт.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. С. 281—282; Українська література ХХ ст. К., 1993; Аскоченский В. И. Киев с… Академиею, ч. 2. К., 1856; Возняк М. С. Історія української літератури. Т. 2, ч. 1. Львів, 1921; Українські письменники. Т. 1. К., 1960; Книга і друкарство на Україні. К., 1965; Грицай М. [та ін. ]. Давня українська література. К., 1989; Нічик В. [та ін. ]. Гуманістичні і реформаційні ідеї… К., 1991; Грушевський М. Історія української літератури. Т. 6, кн. 1. К., 1996; Енциклопедія сучасної України. Т. 5, 2008. С. 130.