Григорій Шишацький

XIX ст.РосіяДуховенствоАрхієпископи, Ректори

Шишацький Григорій Степанович (чернече ім’я — Варлаам (12.03.1750, м. Шишаки Полтавської обл. — вересень 1821, м. Новгород-Сіверський Чернігівської обл.) — архієпископ Могильовський і Вітебський (Білоруський), ректор Переяславського колегіуму та Новгород-Сіверської семінарії, єпископ Волинський і Житомирський.

Народився в сім’ї паламарчука Спасо-Преображенської церкви містечка Шишаки Степана Шишацького. Спочатку навчався у Переяславському колегіумі. Продовжив освіту у Києво-Могилянській академії, де в 1760-х рр. прослухав повний курс академічних наук і закінчив навчання у числі найкращих випускників. І, «яко первейшій по превосходным успехам», направлений разом з ін. здібними випускниками на казенний кошт до Італії, в Рим, «для дальнейшаго усовершенствованія в науках». Оскільки в Італії у той час відбувалися воєнні дії, то доїхати до Рима Шишацькому не вдалося. Він повернувся до Києва, а звідти — в Переяслав, де став викладачем Колегіуму. У Переяславі, 1776 р. прийняв чернечий постриг. Невдовзі був призначений ігуменом Мошногірського Вознесенського заштатного монастиря (містичко Мошни, тепер село Черкаського району Черкаської обл.) на той час Переяславської єпархії. У 1779 р. через хворобу попросився «на спочинок» і перебував два роки (1779—1780) у Переяславському Михайлівському монастирі. У 1781 р. дістав сан ігумена й настоятельство у цьому самому монастирі, керував ним до 1785 р. З 1782 до 1783 р. — префект, а з 1783 до 1785 р. — ректор Переяславського колегіуму, а також цензор і член Переяславської консисторії. За свідченням переяславчанина, учня Переяславського колегіуму І. Тимківського, Шишацький «був людиною глибокої вченості, високих обдарувань та ораторських здібностей».

У серпні 1785 р. ліквідовано Переяславо-Бориспільську єпархію. Значна частина її ввійшла до новоствореної Новгород-Сіверської єпархії. Шишацький разом з єпископом І. Кондратківським переїхав до Новгорода-Сіверського. Там він потрапив до інтелектуалів-патріотів. Очевидно, саме тут зміцніли національну свідомість Шишацького і бажання боротися за відродження української церкви й держави. У Новгороді-Сіверському він — перший ректор новоствореної семінарії й ігумен Макошинського Миколаївського монастиря (тепер Менського р-ну Чернігівської обл.), де перебував до 1787 р., коли його призначено керувати Віленським Свято-духівським монастирем та ін. приписаними до нього монастирями. Тут Шишацький опинився у центрі польсько-російських змагань за православну церкву в Литві й Білорусі. Ряд постанов польського сейму, спрямованих проти православної церкви, й вимоги до православного духовенства скласти присягу на вірність польському королю викликали спротив Шишацького. У 1789 р. він виїздив до архієпископа Г. Кониського в Мінськ, а згодом у Могильов. Саме в цей час у нього викристалізовується ідея автокефальної руської (української та білоруської) православної церкви, незалежної від Москви й Польщі, під зверхністю константинопольського патріарха. Його підтримало духовенство Правобережної України і Білорусі. Росії це було не до вподоби. Шишацького відправили подалі від України. У 1789 р. його призначено архімандритом Новгородського Кирилівського монастиря, у 1793 р. — переведено до В’яжицького Миколаївського монастиря Новгородської єпархії. У 1792 р. Шишацький займав також посаду префекта Новгородської семінарії, з 1793 р. — архімандрит Дятловицького Спасо-Преображенського монастиря.

У червні 1795 р. Шишацького хіротонізовано на єпископа Житомирського і вікарія нової Мінської єпархії. Влаштував в Острозі, при Преображенському монастирі «єпаршеську» семінарію з 4 класів. У 1799 р. призначений єпископом Волинським і Житомирським, з 1805 р. — єпископ Могильовський та Вітебський, з 1808 р. — архієпископ. Після зайняття Могильова французькими військами 1812 р. Шишацький в кафедральному соборі присягнув на вірність Наполеону разом з усім духовенством. У французьких офіційних документах значилося, що в Могильові армію зустрічали дуже чемно, і цьому сприяв той факт, що православний єпископ, за походженням українець, підкреслювалось у звіті, відразу визнав авторитет французької влади. Деякі дослідники вважали, що в тих умовах він змушений був так вчинити, щоб залишитися і захищати православну паству в завойованій французами землі від католиків союзної Наполеону Польщі. Але Шишацький пішов на цей крок свідомо. З початку війни Наполеона проти Росії пожвавили свою діяльність прибічники української автономії й повної незалежності України (таємна місія до європейських держав, формування козацьких загонів для підтримки Наполеона тощо). Серед опозиційно настроєних українських дворян і духовенства був і Шишацький, і, як справедливо зазначав О. Оглоблин, «… цей чин єпископа був наслідком усієї ідеології і всієї попередньої діяльності його як українського патріота і князя церкви». Московський уряд жорстоко покарав Шишацького Після відступу французької армії його віддано до суду, за рішенням якого, підтвердженим імператором Олександром І та синодом, його позбавили єпископства, священства, ордена св. Анни І ступеня. 29.06.1813 р. у Троїцькому кафедральному соборі архієпископ Чернігівський і Ніжинський Михайло Десницький за указом синоду провів церемонію позбавлення Шишацького сану. Після цього Шишацький, як простий чернець, прожив у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі в келії над брамою ще 6 чи 7 років. Виконував обов’язки дзвонаря і привратника.

Перебуваючи фактично в ув’язненні, Шишацький користувався великою повагою сучасників, зокрема своїх колег, ректорів Новгород-Сіверської семінарії Івана Халанського, І. Тимківського (учня Шишацького в Переяславському колегіумі). Мав велику бібліотеку, в якій були книги, що їх не мала навіть АН Санкт-Петербурга. Після смерті Шишацького бібліотеку передано Чернігівському колегіуму, а потім забрано до Санкт-Петербурга. Помер майже зовсім сліпим. Поховано у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі.

ПОСИЛАННЯ: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII cт.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 592—593; Историко-статистическое описание Черниговской епархии, кн. 3. — Чернигов, 1873; Хойнац-кий А. ф. Варлаам Шишацкий… ИВ, 1881, № 7; Соколов О. Варлаам Шишацкий… — Вильна, 1883; Яновский И. Варлаам Шишацкий… Полтав. ЕВ, 1883, № 18, Волинь… — СПб., 1888; Левицкий П. Прошлое Переяславского духовного училища… КС, 1889, № 1; Чернышев С. Православно-русское духовенство… ТКДА, 1913, № 1; Павловский И. ф. Полтавцю… — Полтава, 1914; Оглоблин О. П. Люди старої України. — Мюнхен, 1959; Власовський І. Нарис… т. З (ХУІІІ — ХХст.). Нью-Йорк — К. — С. Банд Брук, 1990.

НА ФОТО: Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський собор