Осип Гермайзе

XX ст.УкраїнаІсторичні науки

Гермайзе Осип (Йосип) Юрійович (05.08.1892, м. Київ — 22.09.1958) — історик, археограф, педагог, громадсько-політичний діяч. В’язень радянських таборів.

Народився в сім’ї фотографа. У 1910 р. закінчив Третю Київську гімназію; вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. У студентські роки був близьким до діячів національно-визвольного руху, вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії, через що зазнавав переслідувань (арештів, виключення з університету); брав участь у масових акціях студентських громад (у політичних демонстраціях, відзначенні в 1914 р. 100-річчя з дня народження Т. Шевченка). У 1916 р. закінчив університет, викладав у гімназіях. Продовжував наукову діяльність в історичній секції Українського наукового товариства в Києві. З 1918 р. співробітничав в установах УАН (обіймав посади секретаря історичної секції, керівника секції методології та соціологічного обґрунтування науково-дослідної кафедри історії України, керівника Археографічної комісії та Комісії з вивчення історії Лівобережної України). Очолював бібліографічний комітет редакційної колегії журналу «Україна». Друкувався в «Записках історико-філологічного відділу ВУАН», журналах «Життя і революція», «Червоний шлях» та ін. У 1929 р. заарештований по справі «Спілки визволення України», засуджений до п’яти років позбавлення волі; відбував ув’язнення в м. Ярославлі і на Cоловках, після звільнення жив у Cаратовській області. Ще двічі (у 1937 і 1944) був засуджений «за контрреволюційну і антирадянську діяльність»; помер в ув’язненні.

Наукові праці з історії громадських рухів в Україні XIX — XX ст.: «Рух декабристів і українство», «Куліш і Костомаров як члени Кирило-Мефодіївського братства» (обидві — 1925); «Нариси з історії революційного руху на Україні», «Матеріали до історії українського руху за світової війни» (обидві — 1926); козаччини — «Україна та Дін у XVII ст.» (1928); гайдамацького руху — «Коліївщина в світлі новознайдених матеріалів» (1924); української історіографії — «М. П. Драгоманов в українській історіографії», «В. Б. Антонович в українській історіографії», «Праця Київського наукового товариства на тлі наукового життя Наддніпрянської України» (усі — 1929); історичної географії, історичного краєзнавства тощо. Підготував до друку видання «Коденської книги судових актів» (вид. 1931). Виступав також як літературознавець (аналізував творчу спадщину Т. Шевченка, написав передмову до «Вибраних творів» В. Винниченка, створив коментарі і вступну статтю до видання повісті М. Костомарова «Чернігівка»).