Василь Верховинець

XX ст.УкраїнаМузика

Верховинець Василь Миколайович (справжнє прізвище — Костів; 18.01. 1880, с. Старий Мізунь Долинського р-ну Івано-Франківської обл. — 11.04.1938, м. Київ) — перший теоретик українського народного танцю, композитор, хоровий диригент, хореограф, фольклорист і етнограф

Народився Василь Верховинець у селянській родині. Навчався в учительській семінарії Самбора, у Краківській консерваторії, брав приватні уроки в О. Мишуги, закінчив Музично-драматичну школу ім. М. Лисенка у Києві. Його практична, виконавська і теоретична діяльність розгорталася під знаком естетичного осмислення прадавніх пластів культури українського народу, народного характеру і психології. У 1900—1906 рр. Верховинець — хорист і актор професійного мандрівного українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові. у 1906—1915 рр. — актор, хормейстер, диригент, хореограф у театрі М. К. Садовського у Києві. Працював також диригентом і хормейстером у товаристві українських артистів (1915—1919).

Під впливом М. Лисенка митець зібрав і опрацював чимало народних пісень, видав у 1914 р. ґрунтовну працю «Українське весілля», яка й дотепер не втратила своєї наукової актуальності.

Новаторським було мистецтво Верховинця-фольклориста, хореографа. Його фундаментальне дослідження «Теорія українського народного танцю» (1919) стало підґрунтям професійного розвитку хореографічного мистецтва в Україні, своєрідною філософією українського танцю, де через пластику, музику і спів постав безмежний світ української душі. Тут уперше було зібрано й описано танцювальні рухи та композиції, розроблено оригінальну методику запису і виконання українських танців. В. Верховинець синтезував народний танець з технікою класичної європейської хореографії. Він — постановник першого українського балету «Пан Каньовський» М. Вериківського, танцювальних сцен у «Наталці Полтавці» М. Лисенка. «Триколінний гопак» В. Верховинця здобув блискучу перемогу на Першому міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні (Велика Британія). Узагальненим виявом художньо-естетичних пошуків митця став «Жінхоранс» (жіночий хоровий ансамбль) — унікальний в історії українського хорового мистецтва «театр української пісні», в якому через залучення складних синтетичних форм народну пісню піднесено до рівня сценічно-театрального жанру. Всенародну популярність здобули його оригінальні композиторські твори — пісні, хори, солоспіви.

Продовжуючи традиції М. Лисенка, К. Стеценка, С. Русової, В. Верховинець вибудовує власну концепцію національно-естетичного виховання дітей та молоді, розробляє принципи етнопедагогіки, узагальнені в унікальній збірці дитячих ігор та пісень «Весняночка» (1925). Він стає одним із засновників факультетів дошкільного виховання, хорового диригування в українських вищих навчальних закладах, бере участь у розробці освітніх програм та методичних посібників.

ПОСИЛАННЯ:НАРОДЖЕНІ УКРАЇНОЮ. Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.:ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т.1. — С. 320—321.