Микола Вербицький

XIX ст.УкраїнаМова і література

Вербицький Микола Андрійович (1. 02. 1843, м. Чернігів, — 27. 11. 1909, там же) — письменник.

Навчався в Київському університеті, звідки був виключений за участь у студентському русі; продовжував навчання в Петербурзькому університеті, звідки так само був виключений; закнічив Київський університет у 1864 р. Був активним членом Київської громади, брав участь у виданні її сатиричного журналу «Помийниця». Як «неблагонадійний» був висланий з України, вчителював у гімназіях міст Рязані та Орла (Росія); у 1890-х рр. повернувся в Україну, був учителем у гімназіях Полтави та Чернігова.

Відзначився як поет. Перші твори опублікував у журналі «Основа» (1862), пізніше друкувався в журналах «Літературно-науковий вісник», «Правда», «Зоря», газетах «Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок», «Киевский телеграф», альманахах «Розвага», «З потоку життя» тощо. Ранні вірші («Невольник», «Веселий час», «Веснянка» позначені волелюбним, оптимістичним настроєм. У пізньому циклі «Carmina secuntutis» («Пісні старості») домінують мотиви романсової лірики. Писав також оповідання та нариси з мисливського життя (рос. мовою). Здійснив переробку вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна…», яка лягла в основу українського національного гімну.