Платон Симиренко

XIX ст.РосіяПідприємництво і меценацтво

Симиренко Платон Федорович (02.01.1821, м. Сміла Київської губ., тепер — Смілянського р-ну Черкаської обл. — 26.01.1863) — український потомствений цукрозаводчик, меценат. Вивчав цукрову справу у Франції, керував фірмою батька — Платона Федоровича Семиренка. Профінансував видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка.

Славетний рід Симиренків — окрема сторінка в історії України… Маючи за собою чотири покоління потомствених почесних громадян Російської імперії, нащадків козацького роду, які завдяки своїй праці спромоглися у свій час звільнитись із панської неволі, щоб згодом навіть увійти у коло найзаможніших підприємців Європи, Симиренки стали піонерами науково-технічної революції і в Російській імперії, і в часи СРСР.

Перші механічні цукроварні, перші металеві пароплави на Дніпрі, перше промислове виробництво пастили і мармеладу, перші промислові фруктові сади, — а це майже мільйон достойно оплачуваних стабільних робочих місць на їхніх заводах і в їхніх садах у непевні часи реформ, сприяння розвиткові української культури: перелік створеного династією Симиренків можна продовжити й надалі…

Безсумнівно, головним генератором и втілювачем планів створеної на поч. 20-х рр. ХІХ ст. фірми — Торговий дім «Брати Яхненки і Симиренко» фактично був Платон Федорович Симиренко. Після закінчення пансиону Золотова в Одесі, підкорившись волі батька, він замість запланованого вступу до Московского університету допомагав на фірмі, часто бував на цукроварних заводах Бобринського, вивчаючи технологію виробництва цукру, а також — тією ж метою — на кращих цукрових заводах Німеччини і Франції. Згодом втілив побачене на створеному фірмою Ташлицькому цукроварному заводі: й не тільки закупив найкращі у ті часи машини і агрегати, але й запросив іноземних фахівців (30 спеціалістів із сім’ями переїхали в Ташлик, і їхня зарплата була удвічі большою, ніж, скажімо, у Франції).

Після закінчення у 1843 р. Політехнічного інституту у Парижі Платон Симиренко стає технічним керівником сімейної фірми.

У1846 р. фірма порушила клопотання перед київською владою щодо дозволу на придбання двох десятин землі на Куренівці, тодішній околиці міста, щоб побудувати новий цукрово-рафінадний завод. Не одержавши дозволу, вибрали інше місце — між Млієвом і Городищем на Черкащині.

З часом тут виросло справжнє промислове містечко. Першим було побудовано цегельний завод, а з виробленої цегли — в 1848 р. зведено цукровий і рафінадний (розташований у семиповерховій будівлі!) заводи, обладнані за останнім словом тогочасної техніки: тут уперше ручну працю заміняли парові машини. Пізніше з’явився спеціалізований машинобудівний завод (теж перший у Російській імперії!). На ньому було налагоджено випуск суден із металевим корпусом: і вже перші з них — пароплави «Українець» і «Ярослав» — транспортували у чорноморські порти зерно та цукор.

Сімейна фірма набирала обертів: це був (за сучасною термінологією) справжній холдинг із розгалуженою мережею промислових і торгових підприємств по усій імперії. Однак наприкінці 1860-х рр. славетний торговий дім спіткали — одна за одною — смерті його засновників, через що він почав занепадати (у 1863 р. пішли з життя Кіндрат Яхненко і Платон Симиренко, за кілька років — Анастасія, Терентій і Степан Яхненки, а невдовзі — й Федір Симиренко).