Іван Орлай

XIX ст.РосіяМедицина

Орлай (де Кобро) Іван Cеменович (1771—1829) — учений-медик, освітній діяч, педагог, письменник. Академік Cанкт-Петербурзької Медико-хірургічної академії (з 1817).

Народився в с. Паладь на Закарпатті (нині с. Комарівці Ужгородського р-ну Закарпатської обл.). Cередню освіту здобув у містах Мукачеві та Ужгороді; пізніше навчався у Надьварадській академії, Львівському (1788—1789 рр.), Пештському та Віденському (1789—1790 рр.) університетах. У 1790 р. викладав історію, географію та давні мови у Надьварадській гімназії. 1791 р. виїхав до Росії, де навчався в медико-хірургічному училищі при Cанкт-Петербурзькому сухопутному госпіталі; з 1793 р. — помічник ученого секретаря Медичної колегії. У 1794—1797 рр. працював у клініках Відня. 1799 р. призначений штаб-лікарем Лейб-гвардії Cеменівського полку в Cанкт-Петербурзі, 1800 р. — гоф-хірургом імператора Павла I. 1806 р. захистив дисертацію на звання доктора філософії (в Кенігберзькому університеті), 1807 р. — на звання доктора медицини (в Дерптському університеті). У 1808—1821 рр. — вчений секретар Медичної колегії. Виступав з медичними статтями та розвідками, перекладами іноземних досліджень; редагував «Всеобщий журнал медицинской науки» (з 1811 р.). У 1821—1826 рр. — директор гімназії (з 1824 р. — ліцею) князя О. Безбородька в м. Ніжині; у 1826—1829 рр. — Рішельєвського ліцею в м. Одесі. Обраний почесним членом Йєнського мінералогічного товариства (Німеччина), Московського товариства старожитностей російських, Казанського товариства шанувальників вітчизняної словесності. Помер у м. Одесі.

Наукові праці й статті з медицини — «Про ревматичну епілепсію» (1787), «Про перенесення корости», «Про походження сифілісу», «Про випадок раку в людини», «Про астму» (усі — 1786—1801), «Історія про лікувальні властивості природи», «Російська польова фармакопея» (обидві — 1807), історії України — «Коротка історія про карпаторусів» (1804), педагогіки — «Думка про реформування училищ у Росії», «Про необхідність навчатися насамперед рідної мови і дещо про навчання мови іноземної» (обидві — 1825). Як педагог засуджував хаотичний стан освіти в Росії, обстоював думку запровадження загальної освіти для всіх верств населення, основою шкільної освіти вважав громадянське виховання на основі ідеї народності, висловлював цінні думки щодо розвитку вищих навчальних закладів. Виступав також як поет; писав вірші латинською мовою — «Елегія на смерть імператора Олександра I» (1825) та ін. Підтримував дружні зв’язки з Й. В. Гете; був учителем М. Гоголя, який пізніше високо оцінював його діяльність.