Федір Достоєвський

XIX ст.РосіяМова і література

ДостоєвськийФедір Михайлович (30.10.1821, м. Москва, Росія — 28.01.1881, м. Санкт-Петербург, Росія) — всесвітньо відомий письменник, класик російської і світової літератури, громадський діяч.

Народився в родині, що походила з давнього дворянського роду. Сам письменник дослідив, що корені його роду пов’язані з Волинню. Дід письменника, Андрій Григорович Достоєвський, народився в с. Кличковичі Ковельського пов. Волинської губ. (тепер Турійський р-н Волинської обл.).

З юних літ активно займався самоосвітою — читав твори О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лермонтова, захоплювався творчістю Ф. Шиллера. У 1837 р. був зарахований до Петербурзького інженерного училища, яке закінчив у 1843 р. Від інших однолітків Достоєвського відрізняла пристрасть до літератури. Захоплювався театром, балетом, музикою. Деякий час працював у креслярському інженерному департаменті, але вже через рік вийшов у відставку.

У 1843 р. почав працювати над перекладом «Євгенії Гранде» О. де Бальзака. На початку 1845 р. з’явився його перший власний твір — «Бідні люди» (написаний у стародавній формі роману в листах); наступного року — повість «Двійник». Письменник виступав за негайну відміну кріпосного права в Росії навіть шляхом повстання; 15 квітня 1849 р. в гуртку соціаліста М. Петрашевського він зачитав заборонений тоді «Лист Бєлінського до Гоголя». 23 квітня 1849 р. Ф. Достоєвського разом з іншими учасниками гуртка було заарештовано. Письменник мужньо пережив семимісячне слідство; його засудили до смертної кари, яку останньої миті замінили сибірською каторгою. Взимку 1850 р. Достоєвський прибув в Омський острог. Йому заборонили писати, проте він і в засланні пильно спостерігав за життям каторжан. Пізніше ці враження письменник поклав в основу «Записок із мертвого дому». З 1854 р. Ф. Достоєвський перебував у Семипалатинську (тепер республіка Казахстан); лише у 1859 р. отримав дозвіл жити в столиці. Тоді ж вийшли друком його твори «Дядечків сон» і «Село Степанчикове та його мешканці». У 1860 р. видруковано першу двотомну збірку творів письменника. Починаючи з 1861 р. Ф. Достоєвський та його брат М. Достоєвський видавали журнал «Время», після його заборони — журнал «Эпоха». У першому числі журналу «Время» Ф. Достоєвський почав друкувати свій новий роман «Принижені та скривджені» («Униженные и оскорбленные»). Улітку 1862 р. він уперше виїхав за кордон: відвідав Париж, Лондон, мандрував Німеччиною, Швейцарією та Північною Італією. Під час другої закордонної поїздки він перебував у тяжкій матеріальній скруті — захопився азартними іграми і не міг зупинитися. У 1864 р. померли брат письменника М. Достоєвський та його дружина: Ф. Достоєвський узяв на себе всі борги брата. У жовтні 1866 р. був змушений укласти кабальний договір із книговидавцем Стеловським (мав забезпечити подання нового роману до листопада 1866 р.). Для того, щоб виконати зобов’язання, звернувся до стенографістки А. Сніткіної (своєї майбутньої дружини). І за 26 днів було написано роман «Гравець». У цей час творчість Ф. Достоєвського піднялася на новий філософський рівень. Письменник силою аналізу та геніальною мистецькою інтуїцією розкрив трагедію сучасної йому людини. Того ж року побачили світ «Записки з підпілля», «Злочин і кара».

Закордонний період 1867—1871 рр. для Ф. Достоєвського видався надзвичайно змістовним і плідним. Спостерігаючи за суспільним життям Європи, Росії, Ф. Достоєвський гостро відчував кризовий стан сучасного світу. Розпочав працювати над романом «Біси» (1870—1871); невдовзі з’явився роман «Підліток» (1875). Письменник у своїх романах заявив про себе як майстер психологічної прози, насиченої філософською прорблематикою, драматичним трагізмом і пошуками етичного ідеалу «Ідіот», «Брати Карамазови» — 1879). У 1877 р. Ф. Достоєвського обрано почесним членом Петербурзької академії наук. Письменника поховано в Олександро-Невській лаврі.

З позиції генези родоводу геній світової літератури Федір Михайлович Достоєвський належить не тільки російському, а й українському та білоруському народам.

НА ФОТО: Портрет Ф. М. Достоєвського худ. В. Г. Перова, 1872 р. (Державна Третьяковська галерея, м. Москва, РФ)