Остроградський (Апостол) Михайло

XIX ст.Україна, Російська імперіяВійськоАдмірали

Остроградський (Апостол) Михайло Михайлович (1870, с. Пашенівка Полтавської губ., тепер Козельщинського р-ну Полтавської обл. — 30.10.1923, м. Бухарест, Румунія) — військовий діяч, контр-адмірал, командувач Чорноморського флоту УНР.

Народився у старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Данила Апостола. Тому в деяких джерелах прізвище адмірала пишеться ще й як Остроградський-Апостол.

Військову кар’єру розпочав у 1887 р. у Морському корпусі, який закінчив із «Золотою відзнакою», потім навчався у Військово-Морській академії. У 1890 р. у званні мічмана був направлений на Чорноморський флот. У 1896 р. — мінний офіцер першого розряду, з 1901 по 1906 р. — старший офіцер канонерських човнів, у 1906 р. — командир ескадреного міноносця «Жахливий» (рос. «Жуткий»). У 1908 р. призначений флаг-капітаном командира окремого практичного загону чорноморських лінійних кораблів, у 1912 р. — флаг-капітаном штабу начальника бригади лінійних кораблів. З липня 1914 р. М. Остроградського, як одного з найдосвідченіших офіцерів, призначають командиром крейсера «Пам’ять Меркурія».

За виявлені мужність і хоробрість під час бойових дій Першої світової війни в Чорному морі М. Остроградський був нагороджений орденами Станіслава 2-го ступеня, Анни 2-го ступеня, св. Володимира 4-го ступеня з мечами, а також грецькими, бельгійськими, болгарськими військовими орденами, медалями та ін. нагородами й відзнаками.

З розвалом Російської імперії та проголошенням в Україні Центральної Ради, Михайло Остроградський активно включається в процес українського військового будівництва. Його вважають ініціатором «прапорової» українізації Чорноморського флоту в 1917—1918 рр. Він однозначно зайняв чітку і тверду позицію — спрямувати максимум зусиль на відродження Українського військового флоту.

30 квітня 1918 р. капітана 1-го рангу Михайла Остроградського, після спровокованого більшовиками відходу частини флоту до Новоросійська, призначено командувачем Українського військового флоту у Севастополі (на той час — у складі 7 лінкорів, 3 крейсерів, 12 есмінців, дивізії підводних човнів та транспортної флотилії колишнього Чорноморського флоту).

У червні 1918 р. Михайлу Остроградському було присвоєно чергове військове звання — контр-адмірал флоту. І саме він не допустив німецького військово-морського аташе, голову Морської технічної комісії німців контр-адмірала А. Гопмана, до управління флотом, залишивши за ним лише військово-дипломатичні функції, і наказав піднімати німецький прапор лише поряд з українським. Тому Павло Скоропадський, вочевидь намагаючись уникнути загострення стосунків із німцями, 10 червня 1918 р. своїм наказом звільняє Михайла Остроградського.

У грудні 1918 р. до влади в Україні приходить Директорія, яка відновлює Українську Народну Республіку (УНР). 25 грудня морським міністром УНР призначено Михайла Білинського; на посаду товариша (заступника) міністра він запрошує Михайла Остроградського. Загальновизнано, що Морське міністерство УНР під керівництвом М. Білинського і М. Остроградського було найдієвішим з усіх попередніх міністерств. Наказом по Директорії УНР 17 квітня 1920 р. Симон Петлюра призначив контр-адмірала Михайла Остроградського «головним начальником Чорноморського флоту та заступником військового міністра у справах військового та торговельного мореплавання».

Втрата державного флоту в Одесі та Криму стала наслідком нехтування головним отаманом С. Петлюрою слушних пропозицій штабу М. Остроградського. У цій ситуації він вирішив спрямувати всі зусилля на переговори зі штабом армії Антанти і особисто очолив Військово-морську місію УНР в Румунії. Але Антанта, і в першу чергу Франція, робила ставку виключно на білий рух у Росії. У листопаді 1920 р. Червона Армія витіснила українсько-польські війська з України. Контр-адмірал Михайло Остроградський був вимушений залишитися в еміграції в Румунії. Помер у Бухаресті, де й похований.