Петро Гулак-Артемовський

XIX ст.УкраїнаМова і література Повний текст

Гулак-Артемовський Петро Петрович (16. 01. 1790, м-ко Городище Черкаського пов., нині смт Черкаської обл. — 13. 10. 1865, м. Харків) — поет, педагог.

Народився в сім’ї священика. У 1813 р. закінчив Київську духовну академію. Викладав у приватному пансіоні в м. Бердичеві, пізніше — в садибах польських шляхтичів на Правобережжі. З 1817 р. — слухач словесного факультету Харківського університету; з 1818 р. — викладач польської мови, з 1820 р. — викладач історії, географії та статистики в університеті. У 1821 р. захистив магістерську дисертацію на тему «Про користь історії взагалі й переважно вітчизняної та про спосіб викладання останньої». З 1825 р. — екстраординарний, з 1828 р. — ординарний професор історії. Впродовж 1829—1841 рр. тричі обирався деканом факультету словесності, у 1841—1849 рр. — ректор Харківського університету. Водночас завідував навчальною частиною в Харківському та Полтавському пансіонах шляхетних дівчат. Був членом Харківського товариства доброчинності (з 1817 р.), дійсним членом Московського товариства історії й старовини. Співробітничав у журналах «Украинский вестник» (1817—1819 рр.), «Украинский журнал» (1924—1825 рр.), «Вестник Европы» (1827).

Автор віршів, байок, романтичних балад, поетичних перекладів. Антикріпосницькою тональністю відзначається байка «Пан та собака». Відомі також байки «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько», «Батько та Син», «Дві пташки в клітці», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров’я» тощо; деякі з них є українськими переспівами сюжетів байок польського поета І. Красіцького. Серед балад визначаються «Рибалка» (переспів балади Й. Гете), «Твардовський» (переспів балади А. Міцкевича); серед ліричних поезій — «Супліка до Грицька Квітки», «Гараськові оди» (переспіви од Горація) тощо. Поезія П. Гулака-Артемовського відзначається соковитою народною мовою, щирим співчуттям до знедоленого народу, проте водночас позначена впливами бурлеску, часом надмірними (за визначенням М. Зерова, вона являє собою типовий зразок «котляревщини» — творчості епігонів І. Котляревського). Перекладав російською мовою твори західноєвропейських письменників-просвітників (Дж. Мільтона, Ж. Ж. Руссо).