Іван Манагаров

XX ст.СРСРВійсько

Манагаров Іван Мефодійович (12.06.1898, с-ще Єнакієве, тепер Донецької обл. — 27.11.1981, м. Ялта, АР Крим) — військовик, генерал-полковник, командувач армії. Герой Радянського Союзу.

Народився в сім’ї шахтаря. Після закінчення середньої загальноосвітньої школи працював на металургійному заводі вальцювальником. З 1917 р. — командир загону Червоної гвар­ дії. У Червоній армії з 1918 р. Учасник Громадянської війни. У 1923 р. закінчив військову школу, у 1931 р. — Військово-політичну академію, був комісаром механізованого полку, командиром і комісаром кавалерійського полку. З 1938 р. командував кавалерійською дивізією, стрілецьким корпусом.

На фронтах Великої Вітчизняної війни з 1942 р. З’єднання 53-ї армії (2-й Український фронт) під командуванням генерал-лейтенанта Манагарова в районі м. Годонін (Чехословаччина) 12 квітня 1945 р. успіш­ но форсували річку Морава. Діючи у складі ударної групи військ фронту, вели запеклі бої в районі Праценських ви­ сот. 28 квітні 1945 р. удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Після війни генерал-полковник Манагаров командував армією. У 1947 р. закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу. Служив у Закавказькому військовому окрузі, згодом командував військами Протиповітряної оборони Київського району. З 1953 р. — у запасі. Жив у м. Ялта, де й помер.

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 1-го ступеня, Кутузова 1-го ступеня, Богдана Хмельницького 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями, іноземними орденами.

Твори:

В сражении за Харьков. 3-е изд. — Харьков, 1983 та ін.

ПОСИЛАННЯ: Герои Советского Союза// Краткий биографический словарь. — Т. 2. — М.: Военное издательство, 1988. — С. 33.