Іван Запольський

XVIII ст.РосіяНаука і техніка

Запольський Іван Гнатович (1773, Бєлгородщина — 20.12.1810, м. Казань, тепер Республіка Татарстан, РФ) — учений, математик, фізик, астроном, педагог, професор, письменник, поет.

Народився у сім’ї священика українського походження. Виховувався у Севській і Бєлгородській семінаріях. На початку 1790-х рр. навчався у класі богослов’я Києво-Могилянської академії, у 1796—1799 рр. — у Московському університеті. Після його закінчення 3 апольського призначено вчителем фізики й математики Казанської гімназії. У 1804 р. перейшов на посаду ад’юнкта прикладної математики й фізики Казанського університету (завідував також фізичним кабінетом). Член ради університету (з 1807 виконував також обов’язки секретаря ради).

У 1804 р. захистив дисертацію «Про найвище благо». За визначні досягнення у викладанні математики й фізики у січні 1810 р. 3 апольського обрано екстраординарним професором. Крім своїх улюблених предметів — математики і фізики, 3 апольський захоплювався також і психологією. У 1807 р. написав працю «Рассуждения о самолюбии», яка побачила світ лише у 1815 р., вже після смерті 3 апольського. Автор поетичних і прозових творів моралізаторсько-дидактичного характеру, філософсько-етична концепція яких близька до вчення Г. Сковороди. Серед них: «Желанная встреча» (1789), ода «Совесиль» (1797), поезія «Песнь божеству», повісті «Волшебник», «Обманутый мудрец», оповідання «Апреля первое число» й нарис «Извозчик» (всі п’ять — у 1798).

ПОСИЛАННЯ: http://biografija.ru//

Енциклопедія історії України. — К., Наукова думка, 2005. — Т. З. — С. 264.