Євген Левицький

XX ст.Австрія, Німеччина, ЧехіяДержава

Левицький Євген (1870, с. Сидорів, тепер Гусятинського р-ну Тернопільської обл. — 1925) — громадсько-політичний діяч, дипломат, публіцист.

Вихованець Львівського університету, Євген Левицький був яскравим представником «Молодої України» — покоління, яке із захопленням сприйняло ідеї М. Драгоманова, обрало за мету боротьбу за соціальне і національне визволення народу. Робота в українських товариствах, участь у студентських віче та демонстраціях виявили неординарні здібності Є. Левицького-організатора. Як голова «Академічного братства» він доклав чимало зусиль до створення першої у нашій країні політичної організації європейського зразка — Русько-української радикальної партії, заснованої у жовтні 1890 р. І. Франком. Є. Левицький був співавтором її програми, спрямованої на утвердження в народних масах свідомості своїх економічних, політичних і національних інтересів.

Визнаний молодіжний лідер, Є. Левицький представляв Україну на міжнародних форумах, у 1892 р. він був обраний головою II з’їзду слов’янської молоді у Відні та членом міжнародного Центрального комітету слов’янської молоді. У наступні роки пройшов складний шлях ідейних пошуків — від гарячого захоплення соціалізмом до утвердження в ідеалах боротьби за побудову незалежної демократичної України.

Відколи перегрупування політичних сил обумовило створення на основі радикальної партії нових організацій, Є. Левицький був разом з І. Франком, Ю. Романчуком та М. Грушевським, які заснували у грудні 1899 р. Національно-демократичну партію, метою якої стала боротьба за національну соборність і незалежність України. У цей час особливо яскраво розкрився талант Є. Левицького-журналіста. Спільно з В. Охримовичем він започаткував газету «Будучність», у 1901 р. став редактором «Свободи», а з 1902 р. — «Діла». Саме він у 1902 p., під час кривавого придушення владою землеробських страйків, виступив на сторінках «Діла» з рішучим закликом: «Мобілізується ворожа сила — організуймося і ми!»

Визнанням заслуг Є. Левицького у боротьбі за національні інтереси було обрання його у 1907 р. послом до австрійського парламенту. У бурхливому 1918 р. він став членом Національної ради Західно-української Народної Республіки, в 1919—1920 pp. представляв її інтереси у Берліні і Празі.

У пам’яті сучасників Є. Левицький залишився незрівнянним організатором, блискучим тактиком, який умів враховувати настрої співвітчизників і спрямовувати їхні зусилля на вирішення нагальних політичних завдань.