Вихованець Львівського університету, Євген Левицький був яскравим представником «Молодої України» — покоління, яке із захопленням сприйняло ідеї М. Драгоманова, обрало за мету боротьбу за соціальне і національне визволення народу. Робота в українських товариствах, участь у студентських віче та демонстраціях виявили неординарні здібності Є.
Визнаний молодіжний лідер, Є. Левицький представляв Україну на міжнародних форумах, у 1892 р. він був обраний головою II з’їзду слов’янської молоді у Відні та членом міжнародного Центрального комітету слов’янської молоді. У наступні роки пройшов складний шлях ідейних пошуків — від гарячого захоплення соціалізмом до утвердження в ідеалах боротьби за побудову незалежної демократичної України.
Відколи перегрупування політичних сил обумовило створення на основі радикальної партії нових організацій, Є. Левицький був разом з І. Франком, Ю. Романчуком та М. Грушевським, які заснували у грудні 1899 р.
Визнанням заслуг Є. Левицького у боротьбі за національні інтереси було обрання його у 1907 р. послом до австрійського парламенту. У бурхливому 1918 р. він став членом Національної ради
У пам’яті сучасників Є. Левицький залишився незрівнянним організатором, блискучим тактиком, який умів враховувати настрої співвітчизників і спрямовувати їхні зусилля на вирішення нагальних політичних завдань.