Федір Вовк

XX ст.Росія, Україна, Франція, БолгаріяІсторичні науки

Вовк Федір Кіндратович (справжнє прізвище — Волков; 17.03.1847, с. Крячківці Пирятинського пов. Полтавської губ., нині Пирятинського р-ну Полтавської обл. — 25.08.1918, м. Жлобин, нині Гомельської обл., Білорусь) — етнограф, антрополог, археолог. громадський діяч.

Народився в козацькій сім’ї. Навчався в Ніжинській гімназії, Новоросійському університеті в м. Одесі, Київському університеті (на природничому відділі). Після закінчення навчання брав участь в археологічних розкопках на Київщині та Волині (під керівництвом В. Антоновича), організації недільних шкіл, збиранні етнографічних матеріалів. Активний учасник Київської громади. У 1874—1876 рр. — помічник ревізора губернського секретаря в канцелярії Київської контрольної палати; водночас співробітничав у Південно-Західному відділі Російського географічного товариства 1879 р., побоюючись арешту, нелегально переїхав до Болгарії, де досліджував етнографію українського населення Добруджі; згодом подорожував по Австрії, Італії, Швейцарії. 1887 р. оселився в Парижі, де мешкав до 1905 р. ; вивчав антропологію під керівництвом П. Брока, був обраний членом Антропологічного та Історичного товариств. У 1901—1905 рр. викладав у Російській вищій школі суспільних наук у Парижі, працював над докторською дисертацією «Cкелетні видозміни ступнів у приматів і в людських расах» (захистив 1905 р. ; робота дістала премію Російської академії наук). У 1903—1904 рр. відвідав м. Львів, здійснив кілька експедицій на території Західної України, де проводив антропометричні виміри місцевого населення. 1905 р. переїхав до Cанкт-Петербурга, викладав у Вищій школі П. Лесгафта, з 1907 р. — у Cанкт-Петербурзькому університеті (приват-доцент, з 1917 р. — професор). Тоді ж працював у музеї ім. Олександра III, де зосередив багаті колекції українського матеріалу. 1899 р. обраний членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, 1908 р. — Українського наукового товариства в м. Києві. Здійснив ряд експедицій по українських етнічних територіях (1908 р. — на Чернігівщину, 1909 р. — на Волинь, 1910 р. — на Кубань і Тамань, 1911 р. — на Херсонщину). 1917 р. був запрошений на кафедру географії та антропології Київського університету; помер по дорозі до Києва у м. Жлобині (нині Білорусь).

Досліджував питання української етнографії та народного побуту — «Дослідження ярмарків в етнографічному та економічному відношеннях» (1874); «Побратимство на Україні» (1891); «Шлюбний ритуал та обряди на Україні» (1891—1892); «Cани в похоронному ритуалі на Україні» (1896), зокрема побуту українського населення Добруджі (Болгарія) — «Задунайська Cіч за місцевими спогадами та оповіданнями» (1883); «Російські колонії в Добруджі» (1889); «Українське рибальство в Добруджі» (1899); українського народно-декоративного мистецтва — «Основні риси південноруської орнаментики» (1878); української антропології — «Українці в антропологічному відношенні» (1906); «Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини і Угорщини» (1908). 1916 р. виступив з фундаментальною працею «Український народ у його минулому і сучасному» (ч. 1 — «Антропологічні особливості українського народу», ч. 2 — «Етнографічні особливості українського народу»). Друкував також археологічні та етнографічні розвідки в «Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка» та «Записках Українського наукового товариства в Києві».