Петро Чайковський

XIX ст.УкраїнаМузика

Чайковський Петро Ілліч (25.04.1840, с-ще Воткинськ, тепер Республіка Удмуртія, РФ — 25.10.1893, м. Санкт-Петербург, тепер Російська Федерація) — композитор-класик ХІХ ст. Нащадок козацького шляхетського роду Миргородського полку.

Народився в сім’ї гірського інженера українського походження (дід композитора — Петро Федорович Чайка, походив з с. Миколаївка, тепер Полтавської обл.,  у 1765—1769 рр. навчався в Києво-Могилянській академії).

Петро Ілліч навчався в Училищі правознавства (1850—1859), Музичних класах Російського музичного товариства (1861—1862), Петербурзькій консерваторії (1862—1865 рр., по класу А. Рубінштейна та М. Заремби). З 1866 р. жив у Москві; у 1866—1878 рр. — викладач теоретичних предметів Московської консерваторії. У 1877—1884 рр. жив за кордоном (Швейцарія, Італія), деякий чаc — в Україні (м-ко Кам’янка Черкаського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл.). З 1885 р. жив під Москвою (села Майданове, Фроловське, м. Клин); був членом дирекції Московського відділення Російського музичного товариства (1885—1890 рр.). Похований в Олександро-Невській лаврі (м. Санкт-Петербург).

Творчість композитора — одне з вершинних явищ світової класичної музики XIX століття. Яскрава музична образність, мелодійність, багатство гармонії, напружений драматизм — основні її особливості. Автор 10 опер — «Воєвода» (1868, за п’єсою О. Островського); «Ундина» (1869, за поемою В. Жуковського; знищена автором); «Опричник» (1872, за повістю І. Лажечникова); «Черевички» (1874, друга редакція — 1885, за повістю М. Гоголя «Ніч перед Різдвом»); «Євгеній Онєгін» (1878, за романом О. Пушкіна); «Орлеанська діва» (1879, за драмою Ф. Шіллера); «Мазепа» (1883, за поемою О. Пушкіна «Полтава»); «Чародійка» (1887, за п’єсою І. Шпажинського), «Пікова дама» (1890, за повістю О. Пушкіна), «Йоланта» (1891, за драмою Г. Герца «Дочка короля Рене»); 3 балетів — «Лебедине озеро» (1876, за мотивами німецьких легенд); «Спляча красуня» (1889, за казкою Ш. Перро); «Лускунчик» (1892, за казкою Е. Т. А. Гофмана); 6 симфоній (Перша соль мінор «Зимові мрії», 1866; Друга до мінор, 1872; Третя ре мажор, 1875; Четверта фа мінор, 1878, П’ята мі мінор, 1888; Шоста сі мінор «Патетична», 1893); симфонічних поем, сюїт та увертюр — «Фатум» (1868), «Ромео і Джульєтта» (1869, друга редакція — 1870, третя редакція — 1880), «Буря» (1873), «Франческа да Ріміні» (1876), «1812 рік» (1880), «Манфред» (1885), «Гамлет» (1888); двох оркестрових п’єс — «Слов’янський марш», «Варіації на тему рококо» (обидві — 1876), «Італійське капричіо» (1880), «Спогад про Флоренцію» (1892); 3 концертів для фортепіано з оркестром (особливо популярний Перший концерт, 1875); концерту для скрипки з оркестром (1878), музики до драматичних вистав — «Снігуронька» О. Островського (1873); фортепіанних п’єс — цикли «Пори року» (1876), «Дитячий альбом» (1878), Велика соната для фортепіано (1878) та числ. ін., близько 100 романсів на слова російських поетів — Д. Веневітінова, О. Плещеєва, О. Толстого, О. Апухтіна, Ф. Тютчева, О. Фета, Я. Полонського та ін., камерно-вокальних ансамблів тощо. В багатьох творах — опері «Черевички», окремих музичних темах балетів, симфоній, оркестрових п’єс тощо — використано обробки українських народних пісень, засоби української народної мелодики.