Арсеній Берло

XVIII ст.Україна, БілорусіяДуховенствоПросвітителі

Берло Андрій Іванович (чернече ім’я — Арсеній; кін. 70-х — поч. 80-х рр. XVII ст., с. Панфили Яготинського р-ну Київської обл. — 6/7.06.1744, м. Переяслав-Хмельницький, райцентрКиївської обл.) — архієпископ Бєлгородський і Обоянський, єпископ Мстиславський, Оршанський і Могильовський, Переяславський і Бориспільський, засновник Переяславського колегіуму.

Народився в сім’ї сотника Вороньківської сотні Переяславського полку, судді Івана Івановича Берла, який походив із Волощини (тепер Румунія). У 1660-х рр. оселився в містечку Вороньки. Предок Берла одержав шляхетство, врятувавши від турків пораненого польського короля Владислава Ягайла (1440), за що дістав берло (скіпетр), звідки і походить, за родинними переказами, їхнє прізвище. Батько А. Берла мав родинні зв’язки з багатьма знатними українськими сім’ями. Першою його дружиною була Параскева Сомківна, дочка наказного гетьмана Лівобережної України Якима Сомка, страченого у 1663 р. гетьманом І. Брюховецьким. І. Берло у 1711 р. отримав від переяславського полковника С. Томари універсал на маєтності: сс. Жереб’ятин, Рогозів, Старе, Панфили й ін. Мав чотирьох синів і трьох дочок. Андрій Берло був сином І. Берла від другого його шлюбу. Освіту завершував у Львові. Закінчивши навчання, прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі (КПЛ). Деякий час був там трапезним. У 1709/10 навчальному році викладав граматику у Києво-Могилянській академії (КМА). Висвячений на архідиякона при Київському митрополичому домі (1717 р.). У 1722 р. їздив до Москви з ризницею на посвяту В. Ванатовича на архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії. Від 1722 р. до кінця 1728 р. — архімандрит і настоятель Київського Межигірського монастиря. У 1722 р. отримав від синоду грамоту на підтвердження ставропігії монастиря. Був у дружніх стосунках з Т. Прокоповичем, який у часи навчання та викладання А. Берла в КМА був професором і ректором, і користувався його покровительством. З початку 1729 р. А. Берла за сприяння Т. Прокоповича висвячено на єпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського (у межах тогочасної Речі Посполитої; нині Республіка Білорусь). У 1733 р. призначений єпископом Переяславським і Бориспільським, отримав грамоту як перший самостійний єпископ Переяславський і Бориспільський. Переїхав до Переяслава. До прибуття Берла архієрейський дім, монастирські та церковні приміщення були в жалюгідному стані. Духовенство єпархії перебувало в постійних сварках і чварах. Берло замінив членів Переяславської консисторії, навів лад у веденні документації. Встановив чіткі розміри податків та зборів коштів на ремонт і спорудження церков, на архієрейську кафедру тощо, вів записи всіх прибутків і витрат у спеціальних облікових книгах. У 1735 р. імператриця Анна Іоанівна затвердила подання Т. Прокоповича на призначення А. Берла архієпископом Бєлгородським і Обоянським. Велика заслуга А. Берла — заснування у 1738 р. Переяславського колегіуму, де навчалися діти представників усіх станів краю, і який став помітним навчальним закладом України. В результаті численних заходів Берла станом на 1738 р. у Колегіумі навчалося 123 учні. Колегіум утворений на зразок КМА з класами фари, інфими, граматики, синтаксими, поетики й риторики, згодом — філософії та богослов’я. На честь засновника Переяславський колегіум називали «Collegio Berliana», тобто Берліанський колегіум. Сучасники відзначали освітянську працю А. Берла з особливою шаною. Традиція батьківської опіки над Колегіумом, започаткована А. Берлом, успадковувалася його наступниками на єпископській кафедрі.

Вкладаючи у створене училище всі свої особисті кошти, А. Берло не забував і КПЛ, з керівництвом якої так тісно співпрацював у влаштуванні Колегіуму. У 1741 р. він пожертвував КПЛ тисячу червінців на позолоту бані лаврської дзвіниці, а також великі срібло-позолочені панікадила, 1200 руб. на поминання в приписні до КПЛ монастирі та 600 руб. на поминання в КПЛ. У свою чергу, Києво-Печерська лавра вшанувала пам’ять свого благодійника портретом, який тривалий час зберігався в монастирській бібліотеці. В окремих населених пунктах України до цього часу знаходяться книги з власної бібліотеки А. Берла, які він дарував парафіяльним церквам. Зокрема, на «Канонах богородичных» (XVIII ст.) з бібліотеки Чернігівської семінарії зазначено: «Дается до церкви святителя Николая в Лозовій Яр за благословеніем преосвященнаго архиерея Арсенія Берло», а в церкві с. Панфили, де проживали його родичі, зберігається Євангеліє з власним підписом А. Берла: «от книг Преосвященого Арсенія єпископа Переяславскаго и Бориспальскаго». Після тривалої й важкої хвороби А. Берло помер у Переяславі, де й похований.