Семен Палій

XVIII ст.УкраїнаКозацька доба

Палій (справжнє прізвище — Гурко) Семен Пилипович (1640, м. Борзна, нині Чернігівської обл. — 1710 р., м. Київ) — полковник білоцерківський (фастівський), керівник національно-визвольного повстання українського народу проти польської влади у Правобережній Україні в кінці ХVII — на початку XVIII століть.

Народився в козацькій сім’ї. Навчався в Києво-Могилянській колегії. У 1660-х рр. перебував на Запоріжжі, де відзначився військовими та організаторськими здібностями. На початку 1680-х рр. кілька очолюваних ним полків перейшли на малозаселену територію півдня Київщини. Опорним пунктом було обрано містечко Фастів. У 1683 р. загін козаків під його проводом брав участь у розгромі турків під Віднем. У 1684—1685 рр. за його сприяння були засновані Білоцерківський (Фастівський), Богуславський, Брацлавський і Корсунський полки. У 1680—1690-их рр. спільно з лівобережними козаками вів боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства: відзначився походами на Кизикермен (1690 і 1693 рр.), Аккерман (1691), Очаків (1692, 1694 рр.), Бендери (1693). Основним стратегічним завданням, яке ставив він перед собою, стало визволення Правобережної України з-під польської влади і приєднання її до Гетьманату. Наприкінці 1680-х рр. боротьба проти польської шляхти, яку очолювали С. Палій та його сподвижники Самійло Іванович (Самусь), Захар Іскра, Андрій Абазин, велася на значній території. Козацькі війська під керівництвом С. Палія визволили Богуслав, Корсунь, Лисянку та інші міста. 1699 р. польський сейм прийняв ухвалу про ліквідацію козаччини, що стало однією з причин розгортання національно-визвольного повстання під проводом С. Палія («Паліївщина»). Після невдалої спроби отримати допомогу в боротьбі проти Польщі з боку Гетьманату та Московського князівства спробував знайти союзників серед прихильників шведського короля Карла XII. Після зайняття військами Івана Мазепи Правобережжя, прагнучи зберегти свій вплив на Правобережжі, намагався проводити власну політику та робив спроби підбурити проти гетьмана Запорозьку Січ. Це занепокоїло Івана Мазепу, який, намагаючись не допустити анархії в краю, наказав у липні 1704 р. заарештувати фастівського полковника. В 1705 р. його заслано росіянами до Сибіру, в Тобольськ. Після відкритого виступу Івана Мазепи проти московської влади у 1708 р. С. Палія повернуто із заслання і призначено полковником Білоцерківського полку. Похований у Києво-Межигірському монастирі. Його доля послужила сюжетом для поеми Т. Шевченка «Чернець», повісті Д. Мордовця «Палій, воскреситель Правобережної України» та інших творів художньої літератури.