Василь Блакитний

XX ст.Держава і військо

Блакитний Василь Михайлович (справжнє прізвище — Елланський; 12.02.1894, смт Михайло-Коцюбинське Чергнігівської обл. — 04.12.1925, м. Харків) — громадсько-політичний діяч, письменник.

Василь Блакитний прожив коротке, але надзвичайно яскраве життя, у якому химерно поєдналися два ідеали — Україна та революція. Народився в сім’ї священика на Чернігівщині, навчався у Чернігівській духовній семінарії та Київському комерційному інституті, брав участь у підпільних українських гуртках соціалістичного спрямування.

З початком Української революції в 1917 р. поринув у політичну діяльність, ставши членом Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), редактором її газети «Боротьба». Справжній український патріот, Блакитний був гарячим прихильником соціалістичної революції й у соціально-економічних питаннях поділяв погляди більшовиків. Підтримував спочатку Центральну Раду, але згодом розчарувався в її діяльності і вирішив шукати для України іншого шляху. Після розколу УПСР очолив її ліву течію, так званих боротьбистів, що перейшли на комуністичні позиції. У 1920 р. разом з боротьбистами увійшов до Комуністичної партії (більшовиків) України. Був народним комісаром пропаганди (1919), редактором центрального органу УСРР газети «Вісті ВУЦВК» (1921—1925), керував Державним видавництвом України. На високих партійних і радянських посадах робив усе можливе, аби зберегти в умовах радянської влади здобутки національної революції.

Надзвичайно активна літературна діяльність В. Блакитного тісно перепліталася з політичною, свій талант він віддав служінню революції. У 1920 р. під псевдонімом В. Еллан побачила світ збірка поезій «Удари молота і серця», новаторська за формою, сповнена революційної романтики. Під різними іменами писав також прозу (А. Орталь), публіцистику, критичні статті, займався теорією літератури (В. Блакитний). Виступав як фейлетоніст і сатирик (Валер Проноза), пародист (Маркіз Попелястий). У своїх творах зображував грандіозний розмах революційного поступу, оспівував будівництво нового суспільства, формування нової людини. Йому належить заслуга творення соціалістичної за змістом української культури, нової української літератури. Редагував журнали: «Шляхи мистецтва», «Всесвіт», «Червоний перець», займався вихованням нового красного письменства, створивши спілки пролетарських письменників «Боротьба» (1919) і «Гарт» (1923—1925). У 1930—1950-х рр. його твори були заборонені в СРСР як націоналістичні.