Валентин Войно-Ясенецький

XX ст.Росія, Узбекистан, УкраїнаДуховенствоСвяті, Архієпископи

Войно-Ясенецький Валентин Феліксович (чернече ім’я — Лука; 27.04.1877, м. Керч Таврійської губ., тепер АР Крим — 11.06.1961, м. Сімферополь, тепер АР Крим) — православний святий, учений, хірург, архієпископ Кримський та Сімферопольський.

Народився в родині провізора (дрібного шляхетського походження). Навчався у Кишинівській гімназії, згодом закінчив Київську гімназію, а також рисувальну школу у Києві. У 1898—1903 рр. навчався на медичному факультеті Київського університету. За часів російсько-японської війни завідував відділенням хірургії шпиталю Київського Червоного Хреста у м. Чита (Далекий Схід), потім працював у лікарнях Росії. Його докторська дисертація «Регіонарна анестезія» (1916) була відзначена премією Варшавського університету ім. Хойнацького.

В 1917—1923 рр. — головний лікар і хірург міської лікарні в Ташкенті, завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Державного Туркестанського університету. У цей час долучився до діяльності православної громади. В 1923 р. прийняв чернецтво з ім’ям апостола, євангеліста, лікаря і художника Луки (благословіння на поєднання лікарської і церковної діяльності отримував у різний час від патріархів Тихона і Сергія). Цього ж року призначений єпископом Туркестанським; згодом був заарештований як прибічник патріарха Тихона і засланий до Сибіру, де продовжив проповідувати і займатися лікарською практикою. Відбувши заслання, повернувся до Ташкента. Через кілька років знову заарештований, засланий до м. Архангельська. Після повернення працював у головній операційній Інституту невідкладної допомоги в Ташкенті, продовжував правити церковну службу. У 1937 р. втретє заарештований, три роки був ув’язнений, потім засланий у Красноярську область. Під час Великої Вітчизняної війни був головним консультантом шпиталів Красноярського краю, проводив найскладніші операції. Матеріально підтримував репресованих архієреїв і священиків. З 1942 р. — архієпископ Красноярський, з 1943 р. — член Святійшого синоду, з 1944 р. — архієпископ Тамбовський і Мічурінський. У 1945 р. був удостоєний Патріархом Алексієм права носіння діамантового хреста на клобуку. У травні 1946 р. призначений архієпископом Кримським і Сімферопольським. У 1956 р. осліп, але продовжував правити службу і безкоштовно приймати хворих.

Праці «Нариси гнійної хірургії» (1934, 1943—2-ге вид.); «Пізні резекції інфікованих вогнепальних поранень суглобів» (1944), присвячені розробці нових хірургічних методів лікування гнійних захворювань і поранень, відзначено Державною премією СРСР І ступеня (1946). Більшу частину грошової винагороди перерахував на допомогу дітям, пораненим під час війни.

Автор книги «Дух, душа і тіло», в якій виклав частину проповідей 1920—1940-х рр., погляди на взаємовідношення науки і релігії (закінчена в 1947 р., мала кілька видань у 1990-х рр.).

У 1996 р. Святійший синод Української православної церкви причислив владику Луку до лику місцевошанованих святих як святителя та ісповідника віри. 20 березня мощі св. Луки перенесено у Святотроїцький кафедральний собор Сімферополя.

Відео фільм «Україна і українці у другій світовій війні».