Володимир Іконников

XIX ст.Наука і техніка

Іконников Володимир Степанович (21.12.1841, м. Київ — 26.11.1923, там само) — почесний член Київського, Харківського, Санкт-Петербурзького і Юр’ївського університетів, Київської духовної академії, Московського археологічного інституту, Імператорської Публічної бібліотеки в м. Санкт-Петербурзі, інших наукових установ, товариств та вчених архівних комісій. Нагороджений орденами св. Станіслава 2-го ступеня, св. Анни 2-го й 1-го ступенів, св. Володимира 3-го ступеня, св. Станіслава 1-го ступеня.

Народився в дворянській сім’ї. У 1851—1852 рр. навчався в 1-й гімназії, у 1861 р. закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві, у 1865 р. — історико-філологічний факультет Київського університету. З 1865 р. учений розпочав педагогічну діяльність у Київській військовій гімназії та Інституті шляхетних дівчат, а в 1876 р. з його ініціативи в Києві було засновано Вищі жіночі курси, де його обрали головою. У 1866—1867 рр. — приват-доцент Харківського університету. У 1867 р. захистив магістерську дисертацію на тему «Максим Грек»; з 1868 р. — штатний доцент Київського університету. У 1869 р. захистив докторську дисертацію на тему «Спроба дослідження культурного значення Візантії в руській історії» в Новоросійському університеті (м. Одеса). У 1871 р. обраний ординарним професором кафедри російської історії Київського університету; у 1877—1880 та 1883—1887 рр. і 1906 р. — декан його історико-філологічного факультету. Редагував щомісячник «Университетские известия» (1873—1913). У 1881—1883 рр. — член ради Колегії Павла Ґалаґана (м. Київ). У 1874—1877 та 1893—1895 рр. — голова Історичного товариства Нестора-літописця. З 1878 р. — учений член Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії; у 1882 р. — член Київського товариства грамотності і Слов’янського доброчинного товариства; з 1883 р. — член Товариства історії і старожитностей російських; з 1890 р. — член, у 1904—1921 рр. — голова Тимчасової комісії з розгляду давніх актів, яка з 1918 р. діяла при УАН. З 1903 р. — член Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії; з 1904 р. — голова Київської археологічної комісії; з 1905 р. — Київського товариства старожитностей і мистецтв; з 1906 р. — член Російського історичного товариства, з 1909 р. — Київського відділу Російського воєнно-історичного товариства, завідувач його архівної й бібліотечної комісій. З 1910 р. В. Іконников — заступник голови Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва. З 1914 р. — академік Імператорської академії наук у Санкт-Петербурзі. У 1918—1921 рр. — голова Комісії для розбору давніх актів Української академії наук. З 1921 р. — академік УАН, голова її Комісії для видавання пам’яток новітнього письменства та Археографічної комісії.

Автор численних праць з питань історіографії, джерелознавства та спеціальних галузей історичної науки, в яких, зокрема, розглядав проблеми теорії та методики вивчення історичних джерел, джерелознавчої критики, методології історії тощо: «Максим Грек» (у 2-х т., 1865—1866), «Російські громадські діячі XVI століття» (1866), «Скептична школа в російській історіографії» (1871), «Граф М. С. Мордвинов. Історична монографія» (1873), «Російські університети у зв’язку з перебігом громадської освіти» (1876), «Спроба російської історіографії» (у 2-х т., 1892), «Київ у 1654—1855 рр.» (1904), «Селянський рух у Київській губернії у 1826—1827 рр., у зв’язку з подіями того часу» (1905) та ін.