Cемен Вітик

XX ст.УкраїнаДержава

Вітик Cемен Гнатович (21.02.1876, с. Верхні Гаї, тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл. — 1934, за ін. даними — 10.10.1937, м. Верхнєуральськ, тепер Свердловська обл., РФ) — державний, політичний і громадський діяч. В’язень радянських таборів.

Народився в Галичині. Навчався у Дрогобицькій гімназії. Закінчив Перемишльську гімназію та Львівський університет. У 1892 р. познайомився з І. Франком, був секретарем Русько-української радикальної партії, очолюваної І. Франком та М. Павликом. Разом з М. Ганкевичем та В. Охримовичем став одним із засновників Української соціал-демократичної партії Галичини та Буковини (1899); очолював її крило, яке співробітничало з Польською соціалістичною партією. Його обрали депутатом до австрійського парламенту(1907—1911), де наполегливо захищав українські національні інтереси. Брав активну участь у державно-політичному житті України періоду визвольних змагань 1917—1921 рр. У жовтні 1918 р. увійшов до складу Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), був членом її президії. Наприкінці 1918 — на початку 1919 р. призначений повітовим комісаром Дрогобицького повіту Галичини; під час перебування на цій посаді відмовився виконувати розпорядження Державного секретаріату ЗУНР, що спричинило ускладнення у забезпеченні частин Української галицької армії військовим спорядженням. У період Директорії УНР обраний делегатом Трудового конгресу України, головою його президії; пізніше очолив Міністерство галицьких справ УНР. У 1919 р. емігрував до Відня, де виступав як проти Директорії УНР, так і проти радянського уряду України. Обраний головою Всеукраїнського трудового комітету, від імені якого виступив з декларацією про незаконність укладення Варшавського мирного договору та з пропозицією початку мирних переговорів з урядом УНР. У 1923—1925 рр. редагував і видавав журнал «Нова громада». У 1925 р. приїхав до УРСР, до Харкова, де працював редактором журналу «Червоний клич» ЦК української секції Міжнародної організації допомоги борцям революції (1925—1927). Вступив до КП(б)У. Перебував на партійній роботі. Займав ряд відповідальних посад. У 1933 р.  заарештований за приналежність до «націоналістичної організації» (метою якої нібито було «відокремлення України від Росії») і ув’язнений у таборі, де й загинув.