Василь (Варлаам) Ванатович

XVIII ст.РосіяДуховенствоАрхієпископи, Репресовані

Ванатович Василь (чернече ім’я — Варлаам, ієромонаше ім’я Василь; р. н. невід., м. Ярослав, тепер Польща — 17.01.1752, м. Тихвін, Росія) — архієпископ Київський, Галицький і всієї Малої Росії, благодійник Києво-Могилянської академії.

Походив з бідної міщанської родини. Навчався в Києво-Могилянській академії протягом 8 років до філософського класу включно. Близько 1702 р. перейшов до Московської слов’яно-греко-латинської академії. У 1704 р. значився серед 114 колишніх вихованців Києво-Могилянської академії, які надали дар Благовіщенській Конґрегаційній церкві Києво-Могилянської академії. Після завершення навчання прийняв чернечий постриг у Тихвінському Успенському монастирі Новгородської єпархії. Можливо, з 1706 р. у школі, яка містилася при цьому монастирі. Був духівником архієпископа Великоновгородського і Великолуцького Ф. Яновського. Представлений царю Петру І і 1718 р. призначений флотським ієромонахом. У 1719 р. висвячений на архімандрита Тихвінського Успенського монастиря. На початку 1722 р. за викликом синоду прибув до Москви, де жив на подвір’ї Кирило-Білозерського монастиря з дозволу архімандрита Іринарха. У 1722 р. у Великому Успенському соборі Кремля віце-президентом синоду Т. Прокоповичем рукопокладений в сан архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії. З годом прибув до Києва, який уже протягом 4 років не мав свого архіпастиря. У 1724 р. просив повернути єпархії статус митрополії, але безуспішно; у тому ж році дістав дозвіл синоду на право постриження в ченці студентів та викладачів Києво-Могилянської академії віком до 30 років і без 3-річного випробувального терміну (іскусу). Цей привілей поширився на Києво-Печерську лавру, Київський Межигірський монастир, Чернігівську та Смоленську єпархії. Ванатович не віддавав синоду прибутку від «вінечних пам’ятей», а використовував їх на потреби єпархії та Києво-Могилянської академії, зокрема на зведення кам’яних будівель, Конґреґаційної церкви, кам’яної бурси Києво-Могилянської академії (1729). Частину з цих грошей віддавав на утримання вчителів і студентів. Після встановлення царськими «Решительними пунктами» за гетьмана Д. Апостола обов’язкового податку до Генеральної скарбової канцелярії Ванатович клопотався про звільнення від податку монастирських людей і про звільнення духовенства від гетьманського суду, але безуспішно. Намагався вирішити субординаційні суперечки з Києво-Печерською лаврою, що мала ставропігію, та непорозуміння з київськими міщанами, зокрема з Київським магістратом в особі війта Дмитра Полоцького з приводу земельної власності та податкових пільг. Збудував у Київському Софійському монастирі кам’яну двоповерхову трапезну з церквою Праведного Лазаря і заклав монастирські келії (зведені вже за Р. Заборовського.). Під Києвом, на Шулявці, в маєтностях архієрейського дому заклав митрополичу резиденцію. В освіті вбачав головний засіб викорінення антиморальних вчинків духовенства. У 1723 р. видав розпорядження про обов’язкове навчання дітей духовенства у Києво-Могилянській академії. У 1726 р. вийшла ухвала синоду, за якою Києво-Могилянська академія безпосередньо підпорядковувалася Ванатовичу. Відтепер усі рішення мали прийматися синодом за його поданням. У 1721 р. Синод заборонив друкувати конклюзії з філософії та богослов’я, а також підносити різним особам присвяти без попередньої з ним згоди, «по се для опасенія, дабы когда в таковых конклюзіях благочестію нашему не бьіло издано что противное». У поданні до синоду від 31.07.1728 р. Ванатович писав, що від цих конклюзій та дедикацій «происходить будет Коллегіи училищной похвала со учителями по трудолюбію и ученію, а ученикам к ученію умножатися охота и возрастати будет любомудріе». Синод зважив і дозволив префекту та ректору Києво-Могилянської академії друкувати конклюзії та присвяти, але лише з дозволу Ванатовича. Намагаючись зберегти для Києво-Могилянської академії найкращих її випускників, турбувався про викладацькі кадри. Так, він відхилив ухвалу синоду про відрядження в Сербію двох учителів на прохання митрополита Карловецького Мойсея Петровича. Звертався до синоду з проханнями про скасування подібних ухвал. Просив хоча б не називати прізвищ, лише кількість та предмети, які вони мали викладати. Ванатович був першим, хто на вимогу синоду подав списки викладачів і студентів Києво-Могилянської академії за 1727 р. Вірогідно, за його клопотанням було відновлено видачу грошей на утримання Києво-Могилянської академії з Генеральної скарбової канцелярії, причому з компенсацією за 1723—1727 рр. Ванатович був противником церковно-адміністративних перетворень. Стояв на боці монастирів у їхній давній суперечці з міською владою. Невдоволений такою позицією митрополита війт Д. Полоцький, скориставшись непорозумінням, пов’язаним із проголошенням маніфесту та відправленням молебня на честь сходження на російський престол Анни Іванівни, направив на нього донос. Ванатовича викликано до Москви, куди він прибув 19.09.1730 р. Разом з Ванатовичем викликано всіх консистористів: ігуменів київських монастирів: Пустинно-Миколаївського — Й. Волчанського, Михайлівського Золотоверхого — Олексія Петрину, Видубицького — Феодосія Хоменського, Кирилівського — Феодосія Глинського, намісника Софійського монстиря ієромонаха Теофана Степанського, архідиякона Т. Трофимовича, кафедрального писаря Т. Щербацького, екзаменатора С. Думницького та ієромонаха Йоаникія Федоровича. У Москві Ванатовича заарештовано, піддано суду, позбавлено архієрейського сану і священства та заслано довічно до Кирило-Білозерського монастиря Новгородської єпархії (м. Кирилов, Росія). У монастирі його прихильно зустрів архімандрит Іринарх. Він дозволив Ванатовичу жити в архімандричих покоях, тримати при собі небожа Стефана Ваната і на власний розсуд розпоряджатися часом. Проте 1733 р., після призначення нового архімандрита Феофілакта, за Ванатовичем встановлено суворий нагляд. У жовтні 1740 р. Ванатовича помилувано і йому повернуто архієрейський сан. У лютому 1741 р. він прибув до Санкт-Петербурґа. Останні роки життя провів у Тихвінському Успенському монастирі (м. Тихвін Новгородської єпархії), прийнявши схиму. Похований біля Успенського собору.

ПОСИЛАННЯ: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII cт.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 99—100; Болховитинов Е. Описание Киево-софийского Собора… — К., 1825; Крыжановский Е. М. Феофан Прокопович и Варлаам Ванатович. ТКДА, 1861, № 3; Строев П. М. Списки иерархов… — СПб., 1877; Рыболовский А. П. Варлаам Ванатович… — К., 1908; Федорів Ю. Історія церкви в Україні. — Торонто, 1967; РБС, т. Вавилов-Веселовский. — New York, 1991.