Іван Муравйов-Апостол

XIX ст.РосіяВійськоСенатор

Муравйов-Апостол Іван Матвійович (1765, поблизу Боровичів Новгородської губ. — 1851, м. Санкт-Петербург, тепер РФ) — письменник, державний діяч, таємний радник, посланник у Гамбурзі, сенатор.

Батько декабристів Матвія, Сергія та Іполита. Народився в родині генерал-майора Матвія Артамоновича Муравйова та Олени Петрівни Апостол. Правнук гетьмана України Д. Апостола. З 1800 р. взяв прізвище Муравйов-Апостол.

З 1773 р. записаний солдатом до лейб-гвардії Ізмайлівського полку. У 1776—1777 рр. навчався математики та мов у пансіоні Л. Ейлера в Санкт-Петербурзі, після закриття пансіону навчався вдома. З жовтня 1784 р. розпочав службу обер-аудитором у штаті Санкт-Петербурзького генерал-губернатора Я. Брюса, з 1785 р. був його флігель-ад’ютантом (згодом — секунд-майором). Служив у Колегії іноземних справ, у провіантському штаті, у чині прем’єр-майора завідував каналом у Шліссельбурзі.

У 1792 р. запрошений до двору імператриці Катерини II як «кавалер» (вихователь) при великих князях Олександрові Павловичу та Костянтинові Павловичу. Потім призначений обер-церемоніймейстером.

У грудні 1796 р. в званні камергера великого князя Костянтина Павловича направлений міністром-резидентом до двору герцога — адміністратора Ольденбурзького та єпископа Любекського (у 1798 поєднував з аналогічним постом у Гамбурзі, а наприкінці 1799 — ще й у Копенгагені). Скрізь активізував діяльність антифранцузької коаліції. Дипломатичній службі сприяли виняткові лінгвістичні здібності Муравйова-Апостола: він знав близько десяти стародавніх та сучасних мов. У 1800 р. був відкликаний до Росії, у липні став таємним радником, у 1801 р. — віце-президентом Іноземної колегії. У 1802 р. — посланник в Іспанії, але в 1805 р. з невідомих причин одержав відставку й до 1824 р. не служив.

З 1811 р. І. М. Муравйов-Апостол — дійсний член Російської академії, з 1841 р. — почесний член Петербурзької АН. Учасник (з 1811) «Бесід любителів російського слова», член Вільного товариства любителів російської словесності. Найвизначніший його твір — книга «Подорож по Тавриді в 1820 році», що містить цінні відомості з археології, флори й фауни Криму, подробиці міського, сільського й монастирського життя, описи східних звичаїв. Автор висловлює думку про необхідність збереження «дорогоцінних залишків старовини». Муравйов-Апостол, за відгуками сучасників, мав блискучий розум, незвичайну ерудицію, численні таланти. Естет, поліглот, бібліофіл (володів унікальною бібліотекою), об’їздив майже всю Європу, зустрічався з І. Кантом, Ф. Клопштоком, І. Міллером, В. Альф’єрі, Д. Байроном.

У березні 1824 р. призначений до Урядового сенату, а в серпні став членом Головного училища правління. Після розгрому повстання декабристів і трагедії, що сталася з його синами (усі вони були декабристами), залишив службу, а в травні 1826 р. його було «звільнено через хворобу „в чужі краї“». До 1847 р. значився неприсутнім сенатором. Жив переважно у Відні та Флоренції. До Росії повернувся в 1840-х рр. У пресі ім’я Муравйова-Апостола не згадувалося з 1826 р. до кінця 1850-х рр. Його бібліотеку й мемуари втрачено.