Петро Лещенко

XX ст.Україна, Молдова, РумуніяМузикаМузика

Лещенко Петро Костянтинович (псевд. ─ Мартинович; 03.07.1898, с. Ісаєве Одеського пов. Херсонської губ., тепер Миколаївського р-ну Одеської обл. — 16.07.1954, м. Бухарест, Румунія) — естрадний співак (ліричний баритон), танцюрист (виконавець народних і характерних танців), гітарист.

Народився поза шлюбом у селянській сім’ї, вивезений матір’ю немовлям до Кишинева (тепер Молдова). З дитинства співав у церковному хорі. Систематичної музичної освіти не мав, вивчав теорію музики в митрополичій капелі під керівництвом О. Березовського.

З 1914 р. навчався в Кишинівській школі прапорщиків, звідки був достроково мобілізований у діючу армію. До листопада 1916 р. служив у

7-му Донському козацькому полку. У березні 1917 р. закінчив Київську піхотну школу і отримав звання прапорщика. У серпні цього ж року був тяжко поранений і контужений, потрапив у шпиталь у м. Кишинів. З 1918 р. (після приєднання Бессарабії до Румунії) опинився у вимушеній еміграції, працював псаломщиком у церкві, помічником регента; співав у вокальному квартеті; виступав з танцювальними номерами в кінотеатрах і кафе м. Кишинева. З 1923 р. навчався в балетній школі в Парижі (Франція), у В. Трефілової, колишньої балерини Маріїнського театру; того ж року разом із дружиною (балериною З. Закітт) підготував пісенно-танцювальну програму, з якою впродовж наступних років гастролював країнами Європи і Близького Сходу (Париж, Бейрут, Дамаск, Афіни, Салоніки, Стамбул). У 1928 р. повернувся до Кишинева; взимку 1929/1930 рр. подружжя виїхало до Риги (тепер ─ Латвія), звідки й пішла всесвітня слава співака Петра Лещенка. Для нього писали шлягери в сучасних ритмах танго і фокстротів композитори О. Строк і М. Мар’яновський, грамплатівки з його записами розходилися по світу величезними тиражами; до СРСР вони потрапляли контрабандою, оскільки ім’я співака як «білоемігранта», а пізніше ─ ще й «фашиста», «зрадника Батьківщини» було заборонено, його творчість офіційно вважалась ідеологічно шкідливою, «кабацькою» і низькопробною. У 1933 р. подружжя Лещенків переїхало до Бухареста. Впродовж 1930-х — поч. 1940-х рр. співак гастролював у Лондоні (1935), Ризі (1938), Парижі (1940). У 1941 р. повернувся в Бухарест; у 1942—1943 рр. перебував в окупованій німецько-румунськими військами Одесі, де виступав з концертами. З 1944 р. (після визволення Бухареста Радянською армією) давав концерти у радянських військових гарнізонах, офіцерських клубах, шпиталях; безуспішно звертався до радянського керівництва з проханням про надання йому радянського громадянства. З 1948 р. — артист Театру естради в Бухаресті. У 1951 р. заарештований у м. Брашові під час концерту (за прямою вказівкою радянських спецслужб) і ув’язнений у Бухаресті за звинуваченням у «співробітництві з окупантами»; після завершення слідства відбував покарання на будівництві Дунайського каналу. Помер у тюремній лікарні у Бухаресті від виразки шлунку.

Відомий насамперед як естрадний співак. Виконував популярні пісні, романси, танго, фокстроти, куплети на музику М. Богословського, І. Дунаєвського, М. Мар’яновського, Є. Петерсбурзького, Б. Прозоровського, О. Строка та ін. композиторів; виступав також з українськими, російськими, циганськими народними піснями, частівками тощо. Попри несправедливі заангажовані оцінки офіційної критики («ресторанний співак», «виконавець дурних пісеньок» тощо), творчій манері співака були притаманні яскравий темперамент, гумор, віртуозне володіння вокальною технікою.

ДЖЕРЕЛА:

Митці України: Енциклопедичне видання. К., «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992; Енциклопедія історії України, т. 6. К., «Наукова думка», 2009.