Олександр Винокуров

XX ст.РосіяДержава

ВИНОКУРОВ Олександр Миколайович (28. 07. 1869, м. Катеринослав, тепер м. Дніпропетровськ — 09. 11. 1944, м. Москва, РФ) — державний діяч, лікар.

Народився в сім’ї службовця. У 1888 р. закінчив Катеринославську гімназію, у 1894 р. — медичний факультет Московського університету. У студентські роки брав участь у роботі революційних гуртків. З 1893 р. — член РСДРП; того ж року виступив співзасновником першої соціал-демократичної організації в Москві; після її викриття у 1895—1902 рр. перебував в ув’язненні та на засланні в Сибіру. Після повернення із заслання деякий час перебував під наглядом поліції в м. Кременчуці Полтавської губ. (тепер Полтавської обл.) і м-ку Кормі Рогачовського пов. Могильовської губ. (тепер Республіка Білорусь). З 1905 р. жив у Катеринославі, де брав участь у революційній соціал-демократичній роботі. З 1908 р. жив у Петербурзі, працював у редакційній колегії журналу «Вопросы страхования»; співробітничав у газеті «Правда». Восени 1916 р. заарештований за доносом провокатора; звільнений на початку 1917 р. З 1917 р. — депутат, з жовтня 1917 р. — голова Петроградської міської думи; після Жовтневої революції 1917 р. — член колегії Народного комісаріату праці РСФРР по відділу страхування, голова Ради лікарських колегій. У 1918—1921 рр. — народний комісар соціального забезпечення РСФРР. У 1921—1924 рр. — член Комісії з боротьби з голодом. З 1924 р. — голова Верховного суду СРСР; у 1938 р. звільнений з цієї посади і призначений начальником відділу санітарної освіти Народного комісаріату охорони здоров’я СРСР.