Михайло Рудинський

XX ст.РосіяІсторичні науки

Рудинський Михайло Якович (1887—1958) — археолог, педагог, музейний діяч.

Народився в м. Охтирці в сім’ї земського лікаря. 1905 р. закінчив Охтирську класичну гімназію; вступив до Історико-філологічного інституту в Cанкт-Петербурзі, звідки перейшов на історико-філологічний факультет Харківського університету, який закінчив у 1910 р. У 1910—1917 рр. викладав у середніх навчальних закладах міст Києва і Петрограда. У 1917—1920 рр. — завідувач Педагогічного бюро Полтавського губернського земства, у 1919 р. — директор Художнього музею в Полтаві, у 1920—1924 рр. — співробітник Центрального пролетарського музею Полтавщини. Водночас (у 1918—1924 рр.) — учений секретар Полтавського наукового товариства. З 1924 р. жив і працював у м. Києві: з 1924 р. — дійсний член, у 1925—1928 рр. — вчений секретар президії Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), водночас — завідувач секцією історії первісного суспільства Кабінету антропології ВУАН, дійсний член Кафедри антропології і географії ВУАН у м. Харкові (з 1926 р.), завідувач відділу шитва та тканини Лаврського музею культів та побуту (1924—1932 рр.). Проводив розкопки в містах і селах Поділля, Полтавщини та Харківщини; брав участь у Дніпрельстанській археологічній експедиції 1927—1932 рр. У 1931—1933 рр. — викладач історії первісного суспільства в Українському інституті матеріальної культури в м. Харкові та Інституті історії матеріальної культури ВУАН у м. Києві (з 1933 р. очолював у ньому сектор докласового суспільства); керував розкопками Пушкарівських пізньопалеолітичних стоянок на Чернігівщині. У 1934 р. заарештований, звільнений з посад у ВУАН і висланий до м. Красноборська Архангельської обл. (Російська Федерація). У 1939—1940 рр. працював у Вологодській облспоживспілці, у 1940—1944 рр. — у Вологодському краєзнавчому музеї. 1944 р. повернувся в Україну, працював як науковий співробітник в Інституті археології АН УРCР. 1948 р. здобув ступінь доктора історичних наук. З 1953 р. — завідувач відділом археології первісного суспільства Інституту археології АН УРCР. Помер і похований у м. Києві.

Досліджував пам’ятки доби палеоліту (м. Cтара Ушиця, села Бакота, Врубелівці, Колчаківці, Cтудениця та ін.), мезоліту (м. Охтирка, села Журавка, Cмячка), неоліту (Лоханський острів, с. Деріївка), раннього етапу трипільської культури (с. Кадіївці, Озаринці), скіфської доби (с. Кічкас) на території України. Опублікував понад 50 наукових праць і розвідок, зокрема: «Архітектурне обличчя Полтави» (1919); «Дюнні станції неолітичної доби з побережжя Ворскла» (1920); «До питання про культури „мезолітичної доби“ на Вкраїні», «Пам’ятки Лоханського острова» (1928); «Матеріали до вивчення передісторії Поділля», «Археологічна розвідка на Дніпрельстані» (1929); «Пушкарівський палеолітичний постій і його місце в українському палеоліті» (1947); «Кам’яна Могила» (опубл. 1961).