Інокентій Гізель

XVII ст.УкраїнаРекторАрхімандрити, Ректори, Просвітителі

Гізель Інокентій (бл. 1600—1683, м. Київ) — український освітній і церковний діяч, вчений-богослов, історик. Архімандрит Києво-Печерської лаври, ректор Києво-Могилянської академії.


Місце його народження точно не встановлене. Більшість дослідників батьківщиною Гізеля називають Пруссію, однак жодних доказів не наводять.

Так склалося. що все своє свідоме життя Інокентій Гізель присвятив Україні. Ще юнаком прибув до Києва, де прийняв православ’я і постриг. Першу освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Обдарованість і здібність учня, вміння обстоювати свої погляди спонукали П. Могилу на власний кошт послати І. Гізеля навчатися за кордон, де він спочатку слухав лекції в Замойській академії, а потім в університетах Англії.

Повернувшись до Києва, Інокентій Гізель став професором Києво-Могилянської колегії, а з 1646 р. — його ректором і водночас ігуменом Кирилівського та Миколаївського монастирів. З 1656 р. і до смерті він — архімандрит Києво-Печерської лаври. І. Гізель звеличував раціональне в людині, а особливого значення надавав вихованню та освіті. Саме в них, вважав він, — шлях до природного земного щастя, що здобувається працею. Критерієм людської долі, вчинків, першопричиною добра чи зла є совість, яка керує усіма діями індивіда. Тільки совість може звеличувати людину, стверджував учений.

Діяльність І. Гізеля мала дуже широкий діапазон: проповідництво й наука, письменницькі розвідки й видавнича справа. Його твори тяжіли до полемізму, а проповіді мали цілком конкретне спрямування — захист прав і привілеїв Київської митрополії. Гізель є автором філософських курсів латинською мовою, а також трактатів, написаних українською книжною мовою. Під його керівництвом двічі видавався «Києво-Печерський патерик» (1661, 1678).

У трактаті «Мир з Богом людині», що став підручником для духівництва, І. Гізель дає аналіз окремих категорій християнської моралі і створює цілу «шкалу гріхів» для кожної відомої йому професії. Досить детально описує він гріхи духівництва, не минаючи ні рядових ченців, ані владик. І. Гізель виступає ще й як педагог, вказуючи на гріхи батьків у ставленні до дітей і навпаки. Не обминув він моральних провин монархів і князів, бояр і челяді, суддів і митників, писарів і адвокатів, учителів і учнів, багатих і бідних. Дуже високі вимоги ставив Гізель до духівника, сповідника. Цей твір Гізеля — важлива пам’ятка української барокової проповідницької літератури другої половини XVII ст.

І. Гізель увійшов в історію православ’я і української культури як великий гуманіст, просвітитель і полум’яний поборник незаплямованої людської совісті.