Борис Слуцький

XX ст.Україна, РосіяМова і література

Слуцький Борис Абрамович (07.05.1919, м. Слов’янськ, тепер Донецької обл. — 22.02.1986, м. Тула, тепер РФ) — поет, перекладач.

Дитинство і юність майбутнього поета пройшли у м. Харків. У 1937—1941 рр. навчався в Московському юридичному інституті, водночас — у Літературному інституті ім. М. Горького. У 1941 р. дебютував у літературі. З початку Великої Вітчизняної війни мобілізований у діючу армію; через отримане на фронті тяжке поранення він після проходження курсу лікування у військовому шпиталі був комісований. У повоєнні роки, за його власним висловом «занурився у літературну творчість»; плідно працював також як перекладач.

Згодом був обраний секретарем партійної організації секції поезії Спілки письменників СРСР. На загальних зборах членів Спілки 31 жовтня 1958 р. він (під тиском владних «компетентних органів») вимушений був виступити з різким засудженням факту закордонної публікації роману Б. Пастернака «Доктор Живаго» (що врешті призвело до виключення його автора зі складу спілки); пізніше, за свідченням сучасників, Б. Слуцький тяжко переживав цей вчинок, наголошуючи на тому, що «спрацював механізм партійної дисципліни». З 1977 р. (після смерті дружини), перебуваючи у стані важкої депресії, остаточно полишив літературну діяльність.

Крім окремих (зокрема й довоєнних) публікацій віршів Б. Слуцького, за його життя побачили світ збірки поезій: «Пам’ять» (1957), «Час» (1959), «Сьогодні і вчора» (1961), «Робота» (1964), «Сучасні історії» (1969), «Річкове плесо» (1971), «Доброта дня» (1973). Значна частина поетичної спадщини Б. Слуцького була опублікована в СРСР лише в період т. зв. перебудови (після 1987), тобто вже після його смерті.

Помер поет у Тулі на 67-му році життя, похований у Москві на П’ятницькому цвинтарі.