Микола Тихонов

XX ст.РосіяДержаваМіністри

Тихонов Микола Олександрович (01.05.1905, м. Харків — 01.06.1997, м. Москва) — радянський державний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР у 1980—1985 роках.

Народився М. Тихонов у сім’ї російського інженера. У 1920—1924 рр. навчався у Єкатерининському (нині Дніпропетровському) технікумі шляхів сполучення. Трудовий шлях почав у 1924 р. помічником машиніста паровоза. У 1930 році закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Працював на Дніпропетровському металургійному та трубопрокатному заводах інженером, заступником начальника цеху, начальником цеху, головним інженером. У кінці 1930-х років познайомився з Л. І. Брежнєвим.

Під час війни та пізніше був директором металургійних заводів, мав дві Сталінські премії (1943, 1951). У 1956—1957 роках — заступник міністра чорної металургії CРСР, відповідав за трубну промисловість. У 1957—1960 роках очолював Дніпропетровський раднаргосп та був заступником Голови Державної науково-економічної ради при Раді Міністрів СРСР у рангу міністра. У 1963—1965 рр. — заступник Голови Держплану СРСР.

Після приходу до влади Брежнєва починається швидкий кар’єрний ріст Тихонова: з 1965 р. він — заступник Голови Ради Міністрів СРСР. Ця посада ставала особливо важливою, тому що в останні роки перебування на посту Голови Ради Міністрів О. М. Косигін за станом здоров’я часто відходив від справ. З 27 листопада 1979 року Тихонов — член Політбюро. Вважав необдуманим рішення радянського керівництва про введення у грудні того ж року військ до Афганістану.

У жовтні 1980 року Косигін через різке погіршення здоров’я подав у відставку. 23 жовтня 1980 року Верховна Рада СРСР затвердила Тихонова на посаді Голови Ради Міністрів. У 1982 році він отримав другу Золоту Зірку Героя Соцпраці.

М. О. Тихонов був господарником-практиком. Він не цікавився політичними питаннями, не брав участі в інтригах, у міру прямолінійний, але обережний, особисто беззаперечно чесний, не боявся критикувати Косигіна та Брежнєва по деяких принципових питаннях. Наполягав на дотриманні суворого порядку розв’язання питань, виступав проти «телефонного права».

Однак він не був здібним до самостійної діяльності державного масштабу; на відміну від Косигіна не мав власної економічної програми. Кадрова політика не зазнала при ньому суттєвих змін. За п’ять років його прем’єрства пішла з життя значна частина членів Політбюро та змінились чотири генсеки; зберігши свій пост при Андропові та Черненкові, 80-річний Тихонов покинув посаду через декілька місяців після приходу до влади М. С. Горбачова, обрання якого на пост генсека підтримав, не дивлячись на постійні суперечки з ним під час правління Андропова та Черненка.

26 вересня 1985 року Тихонов офіційно подав у відставку, мотивуючи своє рішення погіршенням стану здоров’я. Прохання задовольнили, його наступником було призначено М. І. Рижкова. З цього часу до розпаду СРСР перебував державним радником при Президіумі Верховної Ради СРСР, персональним пенсіонером союзного значення. В останні роки жив самітньо, зі спогадами та інтерв’ю не виступав.

Похований колишній прем’єр на Новодівичому кладовищі у Москві.