Єлизавета Воронцова

XIX ст.РосіяДержава

Воронцова Єлизавета Ксаверівна (19.09.1792, м. Біла Церква — 27.04.1880, м. Одеса) — уроджена Браницька, дружина генерал-губернатора Новоросійського краю, намісника Бессарабії, учасника Вітчизняної війни 1812 р., доброчинниця.

Графиня, найясніша княгиня (1852). Одна з найвідоміших жінок України та Росії свого часу. Дочка великого коронного гетьмана графа Франциска-Ксаверія Петровича Браницького, поляка, сина каштеляна брацлавського, прибічника Росії, власника великого маєтку Біла Церква в Київській губ., та його дружини Олександри Василівни (уродженої Енгельгардт), росіянки, улюбленої племінниці графа Г. Потьомкіна, красуні й багатої спадкоємиці.

Змалку (до 1796) Є. Воронцова мешкала з матір’ю при дворі імператриці Катерини ІІ. Надалі дитинство і отроцтво провела в родовому маєтку — Білій Церкві. Від 1807 р. — фрейліна.

У 1819 р. Єлизавета Ксаверівна вирушила у свою першу подорож за кордон, під час якої в Парижі познайомилася з графом М. С. Воронцовим і невдовзі вони одружилися. У посаг дістала Мошногородищенський маєток Черкаського пов. Київської губ. та села Демківці і Почапинці Кам’янецького пов. Подільської губ. По смерті матері успадкувала також чимало інших маєтностей і українських земель. У 1823 р. її чоловіка було призначено Новоросійським генерал-губернатором і намісником Бессарабії.

В Одесі, де мешкало подружжя Воронцових, Єлизавета Ксаверівна вважалася однією з найпривабливіших жінок. Графиня брала найактивнішу участь у мистецькому житті Одеси, зокрема була ініціатором створення Одеського товариства красних мистецтв, що об’єднувало кращих художників і музикантів, і сама виступала в любительських спектаклях, організовувала вишукані бали. Світське життя Воронцових проходило в спілкуванні з представниками польської й російської аристократії. Тут у 1823 р. Єлизавета Ксаверівна познайомилася з О. Пушкіним, який невдовзі закохався в неї. Це почуття надихнуло великого російського поета на створення багатьох ліричних присвят цій чудовій жінці, зокрема таких перлин його поезії, як «Храни меня, мой талісман» (1824—1825), «Прощание» (1830) та ін.

Є. Воронцова кілька разів виїжджала з чоловіком за кордон. Під їхнім наглядом збудовано та облаштовано Воронцовський палац на Миколаївському (Приморському) бульварі в Одесі та Алупкинський маєток у Криму. Як доброчинниця вона організувала Новоросійське жіноче товариство опіки над бідними, ініціювала видання альманаху «Подарок бедным», підтримувала міську жіночу школу, пожертвувала 30000 руб. на утворення сільськогосподарських банків (відсотки з цього капіталу пішли на утримання Мошнянської та Городищенської лікарень).

Виконувала обов’язки статс-дами при імператриці Марії Олександрівні (дружині Олександра ІІ).

Після смерті чоловіка в листопаді 1856 р., Єлизавета Ксаверівна залишила світське життя, натомість взялася упорядковувати сімейний архів, продовжувала робити пожертви на користь бідних. Так, на згадку про чоловіка вона побудувала в Одесі Михайло-Семенівський сиротинець, на зведення якого виділила 135 тис. крб., постійно направляла великі кошти на його утримання. У 1873 р. у сиротинці було відкрито церкву в ім’я архістратига Михаїла.

Нагороджена орденом св. Катерини малого хреста (1823), Єкатерининською стрічкою з великим хрестом (1850).

Померла в Одесі. Похована в кафедральному Спасо-Преображенському соборі.

Посилання: http://ru.wikipedia.org/wiki/   Енциклопедія історії України. — К., Наукова думка. — 2003. — Т. І. — С. 635.