Олексій Андрієвський

XX ст.УкраїнаІсторичні науки

Андрієвський Олексій Олександрович (28.03.1845, м. Канів, тепер Черкаської обл. — 22.07.1902, м. Київ) — історик, архівіст, літературознавець, громадський і освітній діяч, педагог.

Народився в сім’ї священика. Навчався в 1-й Київській гімназії. У 1865 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету; пізніше викладав російську мову і літературу в гімназіях Катеринослава (тепер — Дніпропетровськ), Одеси, Києва. У 1877 р. переведений до м. Архангельська, пізніше — до Тульської гімназії. У 1879 р. повернувся до Одеси; того ж року як «неблагонадійний» висланий до м. В’ятки, Росія), де працював у В’ятському статистичному комітеті. З 1881 р. жив у м. Києві, редагував неофіційну частину газети «Киевские губернские ведомости»; водночас співпрацював у Київській комісії народних читань. Організатор видання популярних брошур з різних галузей знань для народного читання, ініціатор заснування «Київського товариства сприяння початковій освіті», «Товариства піклування про жіночу освіту» в Катеринославі, фонду для упорядкування могили Тараса Шевченка; заснував також школу ім. Т. Г. Шевченка в м. Каневі. З 1885 р. — інспектор Златопільської гімназії, пізніше — викладач 1-їКиївської гімназії. З 1896 р. до кінця життя — директор Одеського сирітського будинку.

Досліджував переважно питання історії України XVIII ст., зокрема Києва: «Війтівство І. Cичевського в Києві (1754—1766) «(1889), „З життя Києва в XVIII столітті“ (1894), „Останні київські сотники“ (1896); м. Переяслава: „Cторінки з минулого м. Переяслава“ (1889), „Ще сторінка з минулого Переяслава“ (1901); Запорозької Cічі та Причорномор’я: „Російські конфіденти в Туреччині і в Криму у 1765—1768 рр.“ (1894), «Матеріали з історії Запоріжжя і прикордонних стосунків (1743—1767) «(1895), „Комісія 1749 р. для розгляду взаємних претензій татар і Запоріжжя“ (1896). Одним із перших дослідив джерельну базу архіву Київського губернського правління: „Історичні матеріали з архіву Київського губернського правління“ (1882—1886), „Матеріали до історії Південноросійського краю в XVIII ст. (1715—1774), виявлені в давніх справах Київського губернського архіву О. О. Андрієвським“ (1886). Cтворив також низку праць з історії Росії: „Історичний нарис В’ятки до відкриття намісництва“, „В’ятська хроніка за останні 25 років“ (обидві — 1880—1881) та ін.

Як літературознавець вивчав передусім питання життя та творчості Т. Шевченка («Тарас Григорович Шевченко у відгуках про нього іноземної преси», «Поминки Тараса Григоровича Шевченка 25-го лютого 1879 в Одесі» (обидві — 1879); «Про відношення Т. Г. Шевченка до життя» (1899), «Кобзар» Т. Г. Шевченка», «„Перебендя“» Т. Г. Шевченка» (обидві — 1901), «Поминки Т. Г. Шевченка в російській пресі в сорокові роковини його смерті» (1902), а також Г. Квітки-Основ’яненка: «Григорій Федорович Квітка (Основ’яненко) «(1885), російських поетів XIX ст. (Є. Баратинського, Д. Веневітінова, О. Жемчужникова, В. Жуковського).

ПОСИЛАННЯ: Енциклопедія історії України. — Т. 1. — К.: Наукова думка, 2003. - С.83; Каманин И. Алексей Александрович Андриевский. "Киевская старина", 1902, №9.