Абрам Безікович

XX ст.ВеликобританіяНаука і техніка

Безікович Абрам (24.01.1891, м. Бердянськ — 02.11.1970, м. Кембридж, Велика Британія) — математик (Велика Британія).

Навчався у Петербурзькому університеті. Наукову кар’єру майбутній математик розпочав у рідній «альма-матер». Ставши 1917 року приват-доцентом Петроградського університету, А. Безікович був направлений до Пермського університету, де працював професором кафедри математики. У розпал громадянської війни молодий математик зумів спростувати (розв’язати) гіпотезу японського вченого Какейя. Через все життя А. Безікович проніс любов до складних і красивих («олімпіадних») математичних задач. Сам називав себе експертом з математичної «патології». Досить було йому піддати сумніву правильність якоїсь гіпотези, в не заспокоювався, аж поки йому не вдавалося змоделювати контрприклад. 1920 року Рада Пермського університету при рішення направити вченого в наукове відрядження до Москви, Петрограду та за кордон. Але А. Безікович лося дістатися лише до Петрограду, де він став вию в місцевих університеті та педагогічному інституті, мрію про наукове відрядження за кордон він не Один з авторитетних петроградських педагогів відправив наукові праці А. Безіковича відомим європейським математикам: у Данію Х. Бору (брату фізика Н. Бора), у Голландію Н. ван дер Корпуту та у Велику Британію Дж. Літлвуду і Г. Харді. Оцінки останніх були дуже високими. А. Безікович одержав Рокфеллерівську стипендію для наукових занять за кордоном. Але петроградська влада не дала йому дозволу на виїзд з СРСР. Вчений вирішив покинути батьківщину нелегально. 1924 року він разом з колегою Я. Тамаркіним по тонкому льоду перейшли кордон СРСР з Латвією. У Копенгагені А. Безікович на кошти Рокфеллерівської стипендії працював під керівництвом Х. Бора над дослідженнями в галузі квазіперіодичних функцій. З Данії А. Безікович вирушив до Великої Британії: спочатку працював у Оксфорді, а потім в університеті Ліверпуля. З 1927 року жив і працю¬ вав у Кембріджі: лектор університету, завідуючий кафедрою математики (аж до виходу на пенсію в 1958 році).

Залишивши кафедру, А. Безікович не покинув викладацьку діяльність: читав лекції як запрошений професор у різних університетах США. У Станфордському університеті та Американському математичному товаристві вчений опублікував кілька наукових праць.

Основний напрям математичних досліджень А. Безіковича — теорія майже періодичних функцій. Клас майже періодичних функцій, введений ним, носить ім’я Безіковича. Результати, одержані вченим у галузі пласкої топології, нині набули надзвичайного значення й ім’я Безіковича пов’язується з новітніми дослідженнями в цій галузі. Відкривач фрактальності (неідеальності: звивистості, хвилястості; поверхні об’єктів) математик Б. Мандельброт знайшов в арсеналі сучасної математики зручну кількісну міру неідеальності об’єктів, яку запропонували Ф. Хаусдорф та А. Безікович. Відтепер вона заслужено носить імена своїх відкривачів — «розмірність Хаусдорфа-Безіковича».

Фрактальні властивості оточуючих нас об’єктів — не плід фантазії вчених. Наприклад, порівнюючи фрактальні розмірності складних сигналів, енцефалограм чи шумів у серці, медики здатні діагностувати деякі тяжкі захворювання на ранній стадії. Метеорологи навчилися визначати за фрактальністю зображення на екрані радару швидкість висхідних потоків у хмарах, що дозв значним упередженням видавати морякам та п штормові попередження. Географи за допомогою теорії фрактальності мають змогу визначити протя берегової лінії континенту чи острова. Словом, з появою фракталів закінчилась доба спрощеного бачення природи. Вчені переконливо довели, що «світ влаштований н вигадливіше, ніж ми вважаємо, але й вигадливіше, можемо передбачати». 1934 року А. Безікович був обраний членом Королівського наукового товариства. Серед і А. Безіковича, зокрема, премія Д. Адамса Кембриджського університету (1930), медаль О. Де Моргана Лондського математичного товариства (1950), медаль імені Дж. Сільвестра (1952).

ПОСИЛАННЯ:

Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — Київ: «КИТ», 2007. — С. 59—61.