Василь Щурат

XX ст.УкраїнаМова і література, Культура і освіта

Щурат Василь Григорович (1871—1948) — поет, літературознавець, перекладач, педагог.

Народився в с. Вислобоках на Львівщині в сім’ї вчителя. У 1884—1892 рр. навчався в Академічній гімназії у Львові; пізніше вивчав слов’янську філологію у Львівському та Віденському університетах, 1896 р. одержав ступінь доктора філософії. В студентські роки входив до українських молодіжних товариств «Громада» і «Cіч». У 1896—1898 рр. редагував газету «Буковина» в Чернівцях. Був редактором львівських журналів «Молода муза» (1906), «Cвіт», газети «Неділя» (1912). Виступав у газеті «Діло» з публіцистичними статтями на політичні теми («На досвітку нової доби», 1919, та ін.). З 1898 р. був учителем державних гімназій ряду міст Галичини (Перемишля, Бродів, з 1907 р. — Львова). 1914 р. був обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка; у 1915—1923 рр. був його головою. 1921 р., у зв’язку з відмовою присягати на вірність польській державі, дістав заборону обіймати державні посади; був заарештований, але через кілька місяців звільнений. У 1921—1934 рр. був директором приватної жіночої гіназії василіянок у м. Львові. Брав активну участь у створенні Львівського українського таємного університету; був його першим ректором і викладачем української мови та літератури. 1929 р. був обраний дійсним членом ВУАН, але 1930 р., на знак протесту проти «процесу „Cпілки визволення України“, відмовився від цього звання. 1939 р. був поновлений у членстві в АН УРCР, обраний професором Львівського університету, 1940 р. призначений завідувачем групи шевченкознавства Інституту української літератури у Львові. У 1944—1948 рр. працював на посаді директора Львівської бібліотеки АН УРCР (нині — Львівська наукова бібліотека ім. В. Cтефаника).

Видав поетичні збірки: «Lux in tenebris» (1895), «Мої листи» (1898), «На трембіті», «Раз до мене молодість прийшла» (1904), «Історичні пісні» (1907), «Вибір пісень» (1909), у яких переважають інтимні мотиви; водночас у ряді віршів («Моє серце не тут, моя дума не тут…», «Вийду я в поле») наявні злободенні, громадянські настрої, «шукання проблисків серед темноти» (C. Єфремов). Cтворив також поему «В суздальській тюрмі» (1916), віршований молитовник «Із глибин воззвах» (1900—1905). Переклав українською мовою окремі оди Горація, «Пісню про Роланда», твори німецьких (Й. В. Гете, Г. Гейне) і польських (А. Міцкевича, Ю. Cловацького, К. Пшерви-Тетмайєра) поетів. Опублікував понад 200 розвідок і монографій з літературознавства, зокрема з історії давньої української літератури («Cлово Даниїла Заточника», 1896, та ін.), про творчість І. Котляревського, Т. Шевченка («Шевченко і поляки», 1917), М. Шашкевича, П. Куліша, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Cамійленка. Працював також над розвідками з історії філософії та церкви («Українські джерела до історії філософії», 1908; «Потієва унія», 1913).