Володимир Кубійович

XX ст.Польща, ФранціяДержава і військо

Кубійович Володимир Михайлович (23.09.1900, с. Нова Санча, Польща — 02.11.1985, м. Сарсель, Франція) — історик, географ, демограф, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч.

Володимир Кубійович народився на Лемківщині. Початкову освіту здобув у народній школі та Цісарсько-королівській гімназії. У 1918 р. почав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною в Галичині. У 1918—1919 рр. — артилерист в Українській галицькій армії (УГА). Після відступу УГА за Збруч в 1919 р. залишився в Галичині, а відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання. У 1928 р. закінчив Ягеллонський університет, викладав у ньому географію, у 1928—1939 рр. — його доцент. Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. З 1931 р. — дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Софії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукові дискусії з польськими вченими, яких звинувачував в умисній підробці статистичних даних у дослідженнях, за що в 1939 р. був позбавлений кафедри в Ягеллонському університеті. З 1940 р. — професор Українського вільного університету (УВУ) у Празі.

Як активний учасник українського національно-визвольного руху і щирий український патріот, професор Володимир Кубійович в середині квітня 1940 р. очолив Український центральний комітет у Кракові, який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у Генеральній губернії (Краків був її адміністративним центром) і допомагав українським втікачам від більшовиків. Праця в УЦК у тих обставинах була важким тягарем, коли доводилося лавірувати між інтересами німецької адміністрації та українських політичних груп.

Попри всі труднощі воєнного часу, Український центральний комітет, очолюваний Кубійовичем, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. У квітні 1943 р. Володимир Кубійович як голова УЦК став одним із організаторів Військової управи і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії «СС Галичина». Коли розгорілася польсько-українська підпільна війна, Кубійович виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його ж стараннями уникнули гестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, а також було врятовано від концтаборів багато євреїв (разом — кілька сотень осіб).

У 1945 р. Кубійович на пропозицію генерала П. Шандрука стає його заступником у створеному тоді Українському національному комітеті (УНК). За згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став представником Західної України в УНК.

Після закінчення Другої світової війни Кубійович жив в еміграції у Німеччині і Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. В 1947—1951 рр. — генеральний секретар Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), з 1952 р. — голова НТШ в Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія i людність українських земель» (1935), «Атлас України і суміжних земель» (1938), «Географія українських і суміжних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін. Квінтесенція цих праць — обгрунтування концепції відродження національної держави в її етнічних межах.

Організатор видання і головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955—1984). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх вояків дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії „Галичина“». Також написав спогади „Мені 70“ і „Українці в Генеральній Губернії 1939—1941“ (1975).