Петро Демчук

XX ст.УкраїнаМова і література

Демчук Петро Іванович (1900, с-ще Городенка, тепер місто Івано-Франківської обл. — 1937) — радянський учений-філософ.

Закінчив Віденський університет права. У 1925 р. переїхав до Харкова, де у 1927 р. закінчив аспірантуру при філософському факультеті Інституту марксизму-ленінізму; пізніше — співробітник кафедри соціології філософсько-соціологічного відділу цього інституту, завідувач кафедри філософії Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН) і кафедри діалектичного та історичного матеріалізму Харківського інституту радянського будівництва і права. На початку 1930-х рр. працював у філософській комісії АН УРCР. Друкувався в журналах «Прапор марксизму», «Червоний шлях», «Гарт», «Пролітфронт».

У своїх наукових працях виступав з критикою сучасної німецької філософії як причини поступової політизації фашистської ідеології («Нариси про сучасний стан німецької філософії», 1929; «Неогегельянство як зброя фашизму», 1931), аналізував стан і сутність соціал-демократії в західноєвропейських країнах («Філософська мудрість сучасної буржуазії», 1930; «Розклад сучасної буржуазної філософії», 1931). Водночас звертався до історії вітчизняної філософської думки («Микола Зібер», 1928; «Шевченко та його вчителі філософії», 1931). У багатьох роботах ототожнював розвиток філософської думки з розвитком політичної думки, аналізував принцип партійності в проекції співвідношення філософії та політики (що врешті спричинилося до звинувачення самого автора в «меншовикуючому ідеалізмі», некритичному підході до розуміння співвідношення теорії й практики в філософській науці та не завжди послідовному висвітленні суті діалектики).

На початку 1930-х рр. здійснив спробу переглянути ці свої піддані нищівній критиці положення в статті «На боротьбу проти меншовикуючого ідеалізму (з приводу моїх власних помилок) «(1931). Та, вочевидь, це вже не могло його врятувати: маховик репресій дедалі все більше набирав обертів. У 1933 р. учений був звільнений з роботи на підставі абсурдного звинувачення — як „представник українського націонал-фашизму“, заарештований та ув’язнений. Розстріляний під час перебування в радянському концтаборі.