Семен Тимошенко

XX ст.СРСРВійськоМіністри, Маршали, Герой

Тимошенко Семен Костянтинович (18.02.1895, с. Фурманка на Одещині, тепер село Фурманівка Кілійського р-ну Одеської обл. — 31.03.1970, м. Москва, тепер РФ) — військовий і державний діяч, Маршал Радянського Союзу (1940), двічі Герой Радянського Союзу (1940, 1965).

Закінчив сільську школу. У 1915 р. призваний в армію. Учасник Першої світової війни, воював на Західному фронті кулеметником. Був нагороджений за хоробрість Георгіївськими хрестами (солдатський «Єгорій») трьох ступенів.

У Червоній армії з 1918 р. Під час громадянської війни командував взводом, ескадроном, кавалерійською бригадою. Командир 4-ї та 6-ї кавалерійських дивізій 1-ї Кінної армії. У 1922 р. закінчив Вищі військово-академічні курси; у 1930 р. — курси командування при Військово-політичній академії. Командував 3-м та 6-м кавалерійськими корпусами. З 1937 р. — командувач військ Північнокавказького і Харківського військових округів та Київського особливого військового округу. У вересні 1939 р. очолював війська Українського фронту, що брали участь у поході возз’єднання з Західною Україною. У радянсько-фінляндську війну 1939—1940 рр. командував Північно-Західним фронтом, війська якого ціною великих втрат здійснили прорив лінії Маннергейма. За особисто виявлену відвагу командарму С. Тимошенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З травня 1940 р. він — Маршал Радянського Союзу, нарком оборони СРСР. У 1938—1940 рр. — член Президії Верховної Ради СРСР.

Під час Великої Вітчизняної війни, у червні — липні 1941 р. — заступник наркома оборони СРСР, представник Ставки Верховного головнокомандування з координації дій військ ряду фронтів і Чорноморського флоту. У липні — вересні 1941 р. — Головнокомандувач військ Західного, у вересні — грудні 1941 р. та у квітні — липні 1942 р. — Південно-Західного напрямів, а пізніше — Сталінградського фронту. З березня 1943 р., як представник Ставки Верховного головнокомандування, С. Тимошенко здійснював координацію дій Ленінградського і Волховського фронтів, а з червня по листопад 1943 р. — Південнокавказького фронту і Чорноморського флоту; з серпня 1944 р. і до кінця війни — 2, 3-го і 4-го Українських фронтів.

Після війни командував військами ряду військових округів. З 1960 р. С. Тимошенко — у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1—7-го скликань. У 1965 р. нагороджений другою медаллю «Золота Зірка». Кавалер п’ятьох орденів Леніна, п’ятьох орденів Червоного Прапора, орденів Жовтневої Революції та «Перемога», трьох орденів Суворова 1-го ступеня. Нагороджений багатьма іншими орденами та медалями, зокрема й іноземними.

Помер у Москві на 76-му році життя. Похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. На батьківщині Маршалу С. Тимошенку встановлено бронзове погруддя. Його ім’ям названо Військову академію хімічного захисту, корабель, вулиці, зокрема і в столиці України — Києві.

ДЖЕРЕЛА:

Історія України: Енциклопедичний довідник. К., Генеза, 2008. С. 1203; Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь, т. 2. М., Военное издательство, 1988. С. 576.

Відео фільм «Україна і українці у другій світовій війні».