Іцхак Бен-Цві

XX ст.ІзраїльДержава і військоПрезиденти

Бен-Цві Іцхак (справжнє прізвище та ім’я — Ісаак Шимшелевич; 24.11.1884, м. Полтава — 23.04.1963, м. Єрусалим, Ізраїль) — Президент Ізраїлю (1952—1963).

Навчався у Київському та Стамбульському університетах. І. Бен-Цві — один із засновників держави Ізраїль. У 1904 р. він відвідав Палестину й став засновником Поалей Ціону — єврейської соціал-демократичної робітничої партії — — поміркованої єврейської організації соціалістичного спрямування. У 1905 р. був засланий до Сибіру, звідки втік й у 1907 р. поселився в Палестині. Тут він разом з Д. Бен-Гуріоном створив Гашомер — єврейську організацію самооборони. У цьому ж році Бен-Цві від партії Поалей Ціон був делегований на Восьмий сіоністський конгрес, котрий відбувся в Гаазі, став одним із засновників військової організації Бар Гіора. У 1910 р. разом із дружиною Рахель Янаіт заснував друкований орган соціалістичного руху Ахнут («Єдність»). У 1912 р. разом з Д. Бен-Гуріоном відбув до Туреччини. З початком Першої світової війни вони були вислані турецькою владою за обвинуваченням у сіоністській діяльності. Депортовані разом з іншими сіоністськими лідерами до США, І. Бен-Цві та Д. Бен-Гуріон організували Єврейський легіон. У Палестину вони повернулися у 1918 р. й посіли чільні місця у керованій Великобританією за мандатом Ліги Націй єврейській общині. У 1944 р. І. Бен-Цві став президентом Єврейської національної ради.

14 травня 1948 р. І. Бен-Цві підписав Декларацію незалежності і був обраний членом тимчасової Державної ради Ізраїлю. У 1949 р. — депутат кнесету (парламенту). 4 грудня 1952 р. І. Бена-Цві обрали Президентом Ізраїлю. Переобраний на цей пост в 1957 та 1962 рр. І. Бен-Цві заснував Інститут для вивчення історії життя общин східних євреїв на Близькому та Середньому Сході (нині — Інститут імені Бена-Цві). Він автор книг «Зниклі й відроджені племена Ізраїлю» (1952), «Палестина під 400-літнім пануванням Османів» (1955) та інших.

ПОСИЛАННЯ:

Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — Київ: «КИТ», 2007. — С. 242—243.