Петро Вольховський

XVIII ст.РосіяДуховенствоАрхієпископи, Ректори, Архімандрити, Просвітителі

Вольховський (Волковський) Петро (чернече ім’я — Афанасій І; 25.02.1712, м. Полтава — 15.02.1776, м. Ростов, тепер райцентр Ярославської обл., РФ) — єпископ Тверський і Кашинський, Ростовський і Ярославський, ректор Троїце-Сергієвої і Тверської ceмінарій.

Походив з давнього українського шляхетського роду Волховських (Волковських, Волковичів), предки яких, як і предки Барановичів, Барановських, Виговських, Володковських, Михалевичів та ін., мешкали в XIV — XVII ст. у т. зв. Заушші на Київщині за річкою Уша, тепер р. Уж біля м. Овруча. Ці роди походили від єдиного родового кореня Ущапів. Вольховський навчався у Харківському колегіумі, по закінченні якого залишився там викладачем. За архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Pociї Р. Заборовського його запрошено викладачем до Києво-Могилянської академії, був також проповідником. У 1740 р. переведений з Києва до Троїце-Сергієвої лаври. У 1745 р. працював проповідником у Московській слов’яно-греко-латинській академії. Брав активну участь у створенні й становленні Троїце-Сергієвої ceмінарії. Запровадив у ній курс богослов’я. Завдяки Вольховському семінарія набирає статусу вищого навчального закладу (академії). У 1748 р. Вольховського призначено викладачем богослов’я і ректором. У 1746 р. в Троїце-Сергієвій лаврі він прийняв чернечий постриг. У 1749 р. він став ще й келарем (економом) Троїце-Сергієвої лаври. Зразком богословської думки Вольховського є його курс «Стислий виклад богослов’я, в якому відкрито i зрозуміло запропоновано цілюще вчення православної віри i викриваються хиби, накопичені, з одного боку, через злослів’я невіруючих, з iншого — через неправильні тлумачення i софістику єретиків, взяті з різноманітних сюжетів, розкиданих у різних трактатах, у семінарії Троїце-Сергієвої лаври року від Втілення Слова 1751, 15 листопада». Курс складено під впливом богословської системи Т. Прокоповича. Вольховський відомий також як автор кількох Слів. Два з них опубліковано в «Прибавлении к творчеству святых отцов» (1861). У 1752/53 навчальному році Вольховського висвячено в сан архімандрита Троїце-Сергієвої лаври. Від 1754 р. він — член синоду. У квітні 1758 р. возведений у сан єпископа Тверського i Кашинського, продовжив ocвітницьку діяльність. Цього ж року відкрив семінарію в Tвepi. У 1763 р. його переведено єпископом Ростовським i Ярославським. Тут він також багато робив для ocвіти пастви: реорганізував Ярославську семінарію, відкрив у ній філософський і богословський класи, увів викладання грецької та єврейської мов. На власні кошти збудував церкву в Ростовському Троїцькому монастиpi, на Вареницях. Похований у Ростовському Успенському соборі.

3 представників полтавської гілки роду Волховських треба згадати Тетяну Густавівну Волховську, дружину О. Волховського. Її маєток у с. Мосівка Драбівського повіту (тепер Черкаська обл.) називали «Українським Версалем». У цьому осередку культури та мистецтва постійно збирався цвіт української інтелігенції. У 1843—1846 рр. тут бували Т. Шевченко, Є. Гребінка, Рєпніни, Лизогуби, Закревські та iн. У будинку сенатора Г. Закревського, родича П. Вольховського (с. Березова Рудка Пирятинського пов. Полтавської губ.), було зібрано цікаву картинну галерею з малюнків та портретів роботи Т. Шевченка. Відомий також Володимир Дмитрович Вольховський, офіцер Генерального штабу, генерал-майор (1798—1841) з Полтавської губернії, ліцейський товариш О. Пушкіна, який був членом гуртка «Союз благоденства» («Союз благоденствия»), за що зісланий на Кавказ (1829—1837), де у 1837 р. став начальником штабу у головнокомандувача Окремим Кавказьким корпусом барона Г. Розена.

ПОСИЛАННЯ: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII cт.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 124—125; Аскоченский В. И. Киев с… Академиею, ч. 2. — К., 1856; Смирнов С. К. История Троицкой Лаврской семинарии. — М., 1867; Толстой Ю. Списки архиереев и архиерейских кафедр… — СПб., 1872; Строев П. М. Списки иерархов… — СПб., 1877; Акты и документы…, отд. 2, т. 2. — К., 1905; Павловский И. Ф. К истории Полтавского дворянства…, в. 2. — Полтава, 1907; Титов Хв. Стара вища освіта… — К., 1924; Вересаев В. В. Спутники Пушкина, в. 1. — М., 1934; Шевченко Тарас Григорович. Повне зібр. тв., т. 7, кн. 2. — К., 1961; 1992, Яковенко Н. М. Українська шляхта… — К., 1993.