Євграф Ковалевський

XIX ст.УкраїнаДержаваМіністри, Сенатор

Ковалевський Євграф Петрович (21.12.1790, м. Харків — 30.03.1867, м. Санкт-Петербург, Росія) — російський державний діяч, гірничий інженер, геолог, командир Гірського кадетського корпусу, томський губернатор і головний начальник Коливанських і Алтайських заводів, сенатор, попечитель московського навчального округу, міністр народної освіти, письменник.

Народився у дворянській сім’ї, що походила з козацькостаршинського роду. Брат Єгора Ковалевського. Закінчив кадетський корпус гірничих інженерів (1810). У 1810—1817 рр. працював гірничим інженером на Луганському казенному ливарному заводі, у 1817—1821 рр. — чиновником у Департаменті гірських і соляних справ. У 1826—1830 рр. — віце-директор Департаменту, командир Гірського кадетського корпусу. У 1827 р. направлений для інспекції Луганського казенного ливарного заводу, що на той час був збитковим, і в зв’язку з цим постало питання про його ліквідацію. Висловився за збереження заводу, мотивуючи це тим, що завод розташований у регіоні, котрий «має всі природні можливості для великої і сильної промисловості». Він розробив також програму заходів з технічної модернізації заводу, поліпшення соціального становища «неодмінних» робітників та подальших геологічних пошуків для забезпечення заводу сировиною. Продовжуючи справу своїх попередників В. Зуєва, К. Габліца та П. Палласа, подав науковий опис геологічних місцевих пластів, увів термін «Донецький кряж» (від назви р. Сіверський Донець; пізніше був замінений на вираз «Донецький басейн»). З приводу «неодмінних» робітників — тобто тих, хто був поселений урядом поблизу заводу й працював на ньому в певні дні, а решту часу мав займатися сільським господарством, Ковалевський доповідав, що недоречно «об’єднувати в одній особі робітника й поселянина».

У 1830—1835 рр. був томським губернатором, у 1843 р. отримав ранг таємного радника і став членом Правительствуючого сенату. У 1856 р. призначений куратором Московського навчального округу. Від 1858 р. до червня 1861 р. — міністр народної освіти. Піклувався про народні училища та недільні школи. Розпочав політику лібералізації управління університетами. У 1859 р. надав хід справі про дозвіл на друк нового видання «Кобзаря» Т. Шевченка: направив листа до головного начальника Третього відділу В. Долгорукого, в якому підтримав висновок члена Головного управління цензури О. Тройницького про можливість такого видання. Разом з О. Никитенком, який займав посаду професора Петербурзького університету і цензора, працював над створенням нового університетського статуту та «Проекту цензурного статуту». Не дочекавшись підтримки імператора Олександра II, за власним бажанням подав у відставку. Після відставки був членом Державної ради й президентом «Вольного экономического общества». В період земської реформи 1864 р. став прихильником автономії земств.

ПОСИЛАННЯ: Енциклопедія історії України. — Т. 4. — К.: Наукова думка, 2007. — С. 375.