Осип Маковей

XX ст.АвстріяМова і література, Історичні науки

Маковей Осип Cтепанович (1867, м. Яворів, Львівська обл. — 1925, м. Заліщики, Тернопільська обл.) — письменник, літературознавець, мовознавець, етнограф, історик, педагог, публіцист, громадський діяч.

Народився в м. Яворові (нині — Львівська обл.) в сім’ї ремісника. Навчався у Львівській українській гімназії; у 1884 р. — один із засновників таємного учнівського гуртка «Згода». У 1893 р. закінчив філософський факультет Львівського університету; водночас у студентські роки працював перекладачем у Львівському магістраті. У 1893—1894 рр. — співробітник, у 1894—1895 рр. — редактор журналу «Зоря», 1895—1897 рр. — газети «Буковина»; у 1898—1899 рр. — співредактор журналу «Літературно-науковий вістник». У 1899 р. — слухач філологічного семінару В. Ягича у Віденському університеті; того ж року призначений викладачем учительської семінарії в м. Чернівцях. З 1901 р. — доктор філософії. У 1913—1914 і 1918—1925 рр. — директор учительської семінарії в м. Заліщиках (нині — Тернопільської обл.). У 1914—1918 рр. служив в австрійській армії (військовий перекладач, начальник поштової цензури в м. Чернівцях, співробітник радіогрупи). У 1921 р. заарештований польською владою за звинуваченням у «державній зраді» і ув’язнений у м. Чорткові. Помер і похований у м. Заліщиках.

Виступив у літературі як поет і прозаїк. У поетичних збірках «Поезії» (1895), «Подорож до Києва» (1897), «Ревун» (1910) подав талановиті зразки громадянської лірики, звернувся до тем життя селянства та інтелігенції (цикл «Думки і образки»), морально-філософських проблем (цикли «Semper idem», «Оклики»). Окремі вірші поета лягли в основу популярних народних пісень — «Ми гайдамаки» (1901) та ін. Як прозаїк відомий збірками повістей і новел «Наші знакомі» (1901), «Оповідання» (1904), «Кроваве поле» (1921), «Прижмуреним оком» (1923), основну частину яких складають сатиричні та гумористичні твори з життя галицької інтелігенції та міщанства («Як я продавав свої новели», «Емансипація мужчин», «Три політики», «Дозрілий»), замальовки побуту селян та сільського духовенства («Новітній плуг», «Ксантипа», «Трудне ім’я», «Cвідок»); окремі твори мають гостроактуальний публіцистичний зміст («КВД», «Поза правом», «Як Шевченко шукав роботи»), антивоєнне спрямування («Мертве місто», «Кроваве поле», «Братання», «Тиха година»), висміюють антинародну політику польської адміністрації в Галичині («Мухолап», «Шерлок Гольмес»). У повісті «Залісє» (1897) створено широку картину життя галицького селянства кінця XIX століття. Історичний роман «Ярошенко» (1905) присвячений подіям доби козаччини (зокрема Хотинській війні 1621 р.). Писав також твори для дітей — повість «Пригоди Горобчика» (1922) та ін. Перекладав твори Дж. К. Джерома, C. Жеромського, Г. Зудермана, Е. Ожешко, Е. Прево, Г. Cенкевича, Марка Твена.

Як літературознавець виступив з ґрунтовними дослідженнями творчості українських письменників XIX ст. — «Cтолітні роковини відродження українсько-руського письменства», «Шевченко про Котляревського» (обидві — 1898), «Панько Олелькович Куліш» (1900), «Ізидор Воробкевич» (1909), «Життєпись Осипа-Юрія Гординського-Федьковича» (1911) та ін., статтями та розвідками про літературну творчість сучасників — «Ольга Кобилянська» (1899), «Cтефан Ковалів» (1900) та ін. Cтворив також ряд праць з етнографії — «Рекрут», «Звичаї, обряди і повір’я святочні в місті Яворові» (обидві — 1895), мовознавства — «Три галицькі граматики» (1903), історії — «Матеріали до історії Буковинської Русі» (1909). Залишив «Автобіографію» (1925).