Данило Терпило

XX ст.Російська імперіяВійськоГромадянська війна

Терпило Данило Ількович (псевд. — отаман Зелений; 10.01.1887, с. Трипілля, тепер Обухівського р-ну Київської обл. — 1919, с. Стрітівка, тепер село Кагарлицького р-ну Київської обл.) — повстанський отаман, керівник селянського повстанського руху в роки громадянської війни в Україні 1917—1921 рр.

Батько Данила — Ілько Лаврович Терпило походив з кріпосних селян, був теслярем, мати — Варвара Павлівна — з козацького роду. Закінчив церковноприходську школу і два класи земського училища. Ріс під впливом розкопок трипільської культури, що робив археолог Вікентій Хвойка. В 1905 р. 18-річним юнаком Данило став членом гуртка соціалістів-революціонерів, який очолив у 1906 р. У дні революції 1905 р. підняв повстання в Трипіллі, жорстоко придушене владою. За антиурядову діяльність його заарештували, судили й вислали на шість років у м. Холмогори Архангельської губ. (тепер село Архангельської обл., РФ).

У 1914 р. Д. Терпило повернувся до Трипілля; з початком Першої світової війни призваний до російської армії, служив писарем у чині прапорщика у

35-му корпусі. Навесні 1918 р. повернувся в Україну. Та у березні цього ж року в Трипілля увійшли кайзерівські і гетьманські війська. Данило знову пішов у підпілля, збираючи біля себе однодумців. І вже восени 1918 р. в районі Трипілля було створено 3-тисячний партизанський загін на чолі з отаманом Зеленим, як себе назвав сам Терпило. Під час протигетьманського повстання у листопаді 1918 р., Дніпровська дивізія армії УНР, яку очолив отаман Зелений, підтримала Директорію; сам Зелений зустрічається з полковником Євгеном Коновальцем — командувачем військ Директорії. У січні 1919 р. виступив проти Директорії УНР, перейшовши на бік радянської влади. Командував 1-ю Київською радянською дивізією, воював проти армії УНР. У Київ на початку лютого дивізія увійшла під червоними прапорами. Вона стає складовою Червоної армії. Маючи незалежну вдачу і побачивши істинні кроки більшовицького уряду України та його емісарів, які до зернини вилучали хліб і фураж з українського села, Д. Терпило вже в березні 1919 р. перестав підкорятися наказам з Києва. На початку квітня перейшов на бік Всеукраїнського революційного комітету, утвореного Українською соціал-демократичною робітничою партією (незалежних). Радянська влада оголосила отамана Зеленого поза законом.

Селянський повстанський рух під проводом отамана Зеленого охопив у травні — липні 1919 р. всю Київську губернію і частину Полтавської. Доведені до краю політикою нової влади жителі київських околиць піднімають повстання, яке увійшло в історію під назвою «Куренівське повстання». Більшовики мобілізували весь партійний актив міста, міліцію та Надзвичайну комісію (рос. — ЧК) й за допомогою інтернаціональних загонів Віхмана й Лі Сю Ляна таки утримали владу в Києві. Для придушення повстання під проводом Зеленого посилалися все нові й нові червоні частини. Всього, як зазначав В. Антонов-Овсієнко, проти повстанців було кинуто 21 тисячу червоноармійців. 3 липня 1919 р. червоноармійці без бою увійшли до Трипілля, та вночі козаки Зеленого несподіваного повернулися. Розгром червоних військ був повний. 15 липня 1919 р. війська Зеленого звільняють Переяслав. Потім повертаються на Правобережжя і рушають через Білу Церкву, Умань та Христинівку на з’єднання з частинами армії УНР. Восени армія зросла до 30 тис. осіб. З’єднані війська Петлюри та Зеленого рушають на Київ. У цей час до Києва рвуться білогвардійські війська А. Денікіна. Спочатку Зелений вів бої з білими в районі Фастова та Білої Церкви, потім вибиває їх з Кагарлика, далі рушає на Канів. Саме під Каневом, біля села Курилівка (тепер село Канівського р-ну Черкаської обл.) отаман Зелений був смертельно поранений. По дорозі до Трипілля, в селі Стрітівка він помирає…

Данило Терпило був урочисто похований у рідному селі. Могила його не збереглася.

ПОСИЛАННЯ: Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2005. — С. 322; Історія України // Енциклопедичний довідник. — К.: Генеза, 2008. — С. 1197.