Опанас Заливаха

XX ст.УкраїнаОбразотворче мистецтво

Заливаха Опанас Іванович (26.11.1925, с. Гусинка Куп’янського р-ну Харківської обл. — 24.04.2007, м. Івано-Франківськ) — художник, громадський діяч.

Народився в селянській сім’ї; його дитячі та юнацькі роки минули в містах Іркутську (Російська Федерація) та Самарканді (Узбецька РСР, тепер Республіка Узбекистан). З 1947 р. навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна в м. Ленінград (тепер — м. Санкт-Петербург, Російська Федерація), звідки того ж року був виключений за «поведінку, негідну радянського студента»; у 1953 р. поновлений в інституті, закінчив його в 1960 р. У 1960—1961 рр. — художник Тюменського, у 1961—1965 рр. — Івано-Франківського художніх фондів. З 1962 р. увійшов до складу «Клубу творчої молоді». У 1963—1964 рр. разом із А. Горською, Л. Семикіною та Г. Севрук виконав проект вітража «Тарас Шевченко» для Київського університету (знищений як «націоналістичний»); як наслідок, у 1964 р. виключений зі Спілки художників УРСР, у 1965 р. заарештований за звинуваченням в «антирадянській агітації та пропаганді». Покарання відбував у 1965—1970 рр. у таборі № 385 (с-ще Явас, Мордовська АРСР, Російська Федерація). У 1970 р. повернувся до м. Івано-Франківськ, де жив до кінця життя. Після звільнення півтора року перебував під адміністративним наглядом, працював креслярем. Один із засновників «Української асоціації незалежної творчої інтелігенції» (1987). Лауреат премії ім. В. Стуса (1989), Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1995).

Працював у галузі станкового живопису, ліногравюри, книжкової графіки. Твори: «Чайна» (1962), «Полтавчанка» (1964), «Є і будемо» (1985), «Дзвонар» (1987), «Автопортрет», «Червона калина» (усі — 1989), «XX вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок» (усі — 1990—1994), «Тридцять третій рік» (1997), «Голодомор» (1998). Оформив видання: «Палімпсести» В. Стуса, «Блудні сини України» Є. Сверстюка.