Валерій Борзов

XXI ст.Україна, СРСР, СШАСпортОлімпійський чемпіон, Легка атлетика Повний текст

Борзов Валерій Пилипович (1949, м. Самбір Львівської обл.) — український спортсмен, дворазовий олімпійський чемпіон, політичний і громадський діяч.

У дитячо-юнацьку школу м. Нова Каховка Херсонської обл. спортсмен прийшов дванадцятирічним хлопчиком. Тренери відразу розгледіли у новачкові майбутню зірку, а тому невдовзі посприяли переїзду Валерія до Києва. Перші успіхи до спортсмена прийшли у порівняно юному віці. У 19 років він став триразовим чемпіоном Європи серед юніорів. Наступного року виграв чемпіонат СРСР з легкої атлетики серед дорослих, пробігши 100 м рівно за 10 секунд. Того ж 1969 р. виграв чемпіонат Європи. Влітку 1970 р. взяв участь в легкоатлетичному матчі СРСР — США і вперше здобув перемогу над спортсменами США, які на той час не мали собі рівних у світі. Перемога на Олімпіаді в Мюнхені в забігу на 100 метрів була очікуваною. Як і передбачалося, американські спринтери не спромоглися на гідний опір, і золота медаль дісталася радянському спортсменові. А на 200-метровій дистанції спортсменові вдалося зробити золотий дубль, обійшовши на фініші трьох американців. Після перемоги на Олімпіаді з 1975 по 1977 р. Валерій тричі підряд вигравав звання чемпіона Європи на короткій дистанції — 60 метрів в закритих приміщеннях. На Олімпійських іграх 1976 р. в Монреалі спортсмен знову виграв медалі, але цього разу бронзові, двічі спортсмен піднімався на п’єдестал пошани за підсумками забігу на 100 м і в естафеті 4×100 м.

З жовтня 1969 по грудень 1979 р. працював інструктором фізичної культури і спорту Спорткомітету УРСР, одночасно з 1972 р. навчався в аспірантурі Київського державного інституту фізичної культури, з жовтня 1972 р по жовтень 1980 р. — інструктор 2-ї, 1-ї категорій, старший тренер спортивної команди при Управлінні ВВ МВС СРСР в УРСР і Молдавській РСР.

Під керівництвом свого тренера, відомого педагога і ученого В. В. Петровського провів велику дослідницьку роботу, підсумки якої сформулював в успішно захищеній дисертації. Кандидат педагогічних наук (1977).

Незабаром після закінчення спортивної кар’єри В. Борзов став працювати в ЦК ЛКСМ України: з 1979 р. — заступник завідувача відділу оборонно-масової і спортивної роботи ЦК ЛКСМУ, з 16 лютого 1980 р. — секретар ЦК ЛКСМУ.

В. Борзов знову повернувся у спорт, ставши з грудня 1986 по липень 1990 р. заступником Голови Державного комітету УРСР з фізичної культури і спорту. В кінці 1987 р. на конгресі ЕЛА (Європейської легкоатлетичної асоціації) його обрали членом Ради цієї організації.

З липня 1990 по червень 1991 він — Голова Державного комітету УРСР у справах молоді, фізичної культури і спорту. З червня 1991 р. по серпень 1996 р. — міністр України у справах молоді і спорту. Із серпня 1996 по серпень 1997 р. — Голова Держкомітету України з фізичної культури і спорту.

У 1990—1998 рр. В. Борзов — Президент Національного Олімпійського комітету України. З 1994 р. — член Міжнародного Олімпійського Комітету.

З 1996 р. — Президент Федерації легкої атлетики України. У 2004 р. переобраний на третій чотирирічний термін.

З березня 1998 по квітень 2002 р. — народний депутат України III скликання. На час виборів: президент НОК, Голова підкомітету з питань підготовки національних збірних команд України до Олімпійських і Параолімпіймьких ігор, Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту (1998—2000), Голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (з лютого 2000 р).

З травня 2003 по квітень 2006 р. — народний депутат України IV скликання. Член Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (з червня 2003 р).

В. Борзов нагороджений орденами: «Знак Пошани» (1971), Леніна (1972), Дружби народів (1976), Почесною Грамотою Президії ВР УРСР (1976); Почесною відзнакою Президента України (серпень 1996); орденом «За заслуги» II ступеня (1999 р.), I ступеня (2002 р.); князя Ярослава Мудрого V ступеня (2004 р.).

ПОСИЛАННЯ:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Борзов_Валерій_Пилипович