Георгій Гамов

XIX ст.СШАНаука і техніка

Гамов Георгій (Джордж; 20.02.1904, м. Одеса — 20.02.1904, м. Боулдер, штат Колорадо, США) — фізик і астрофізик (США). Вчений — учасник американського проекту створення водневої бомби.

Г. Гамов — нащадок давнього роду запорозьких козаків Лебединців. Один його дід був командувачем Одеського військового округу, другий — митрополитом. Батько майбутнього вченого — статський радник (ранг відповідав військовому званню генерал-майора), викладав у Одеській гімназії — серед його учнів був один із майбутніх вождів більшовицької революції Л. Троцький. Розпочавши навчання в Одеському університеті, Г. Гамов, незадоволений рівнем викладання, продовжив освіту в Петроградському, де читав лекції професор О. Фрідман — автор виведеної з теорії імовірності теорії «нестаціонарного (розширеного) Всесвіту», що зацікавило юного одесита. Знайшов він себе й у колі майбутніх світил науки, серед яких був Л. Ландау. Незаперечним культом друзів стала фізика. Закінчивши достроково (за три роки) університет, Г. Гамов навчався в аспірантурі. Проте фізична оптика, дослідженням якої він займався, його не дуже цікавила. Г. Гамов захопився теорією імовірності А. Ейнштейна та квантовою механікою. У 1928 р. вченого посилають на стажування в Геттінгенський університет (Німеччина) — — провідний центр розвитку квантової механіки (одержував стипендію Рокфеллера). Тут він написав свою першу визначну дослідницьку працю про потенціальний бар’єр атомних ядер (тунельний ефект). Молодий дослідник не згодився з висновками Е. Резерфорда щодо розсіювання альфа-частин в урані. Виведена Г. Гамовим формула описувала можливість хвиле-механічного проникнення. Це відкриття стало початком теоретичного обґрунтування альфа-розпаду ядер і зробило вченого світовою знаменитістю. Про успіхи Г. Гамова навіть писала центральна комуністична газета «Правда».

У негласному «змаганні» Г. Гамов випереджав навіть визнаного на початку 1930-х рр. генія фізики Л. Ландау. Повертаючись із закордонного відрядження, Г. Гамов у Копенгагені зустрівся з Н. Бором, який добився надання вченому Карлсберзької стипендії Королівської академії наук Данії. Так Г. Гамов затримався за кордоном. Він побував в Англії у Кавендишській лабораторії Кембриджського університету у Е. Резерфорда. У березні 1932 р. Г. Гамов за пропозицією В. Вернадського був обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР (став наймолодшим в історії академії член-кореспондентом). 1934 р. став переломним в житті видатного вченого — будучи разом з дружиною у відрядженні в Брюсселі на Сольвеєвському конгресі, він відмовився повертатися до Радянського Союзу, за що був викреслений зі списків членів-кореспондентів АН СРСР (відновлений лише 1990 посмертно). Фактично Г. Гамов відкрив вікно у вільний світ для багатьох радянських вчених, які слідом за ним проникали за «залізну завісу» з СРСР. Радянська наука надовго потрапила в зону ізоляції від світової. Г. Гамов емігрував до США, став професором Університету імені Вашингтона у Вашингтоні (до 1956), а потім Університету штату Колорадо. Спільно з Е. Теллером — — «батьком» американської водневої бомби, вчений узагальнив теорію ще одного виду радіоактивності — бета-розпаду. До роботи над американським атомним проектом Г. Гамова не залучили, а над водневим проектом він працював, починаючи від 1949 р. (побував на атолі Бікіні — атомному полігоні США). Колишній одесит заклав основи американської астрофізики та космології. Вченого зацікавив зв’язок між ядерними процесами та космологією. У 1937—1940 роках він вибудував першу послідовну теорію еволюції зірок з термоядерним джерелом енергії. У 1942 р. разом з Е. Теллерсом запропонував теорію будови червоних гігантів. У 1946—1948 рр. розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення та модель «гарячого Всесвіту» (теорію Великого Вибуху). Наукові передбачення Г. Гамова були підтверджені експериментами американських дослідників А. Пензіаса та Р. Вільсона, котрі у 1978 р. стали Нобелівськими лауреатами. У 1954 р. наукові інтереси вченого перемістилися в галузь біології. Його гіпотеза (концепція генетичного коду) була підтверджена подальшим розвитком молекулярної генетики. У 1968 р. американські вчені Р. Холлі, Х. Коран та М. Ніренберг одержали Нобелівську премію за розшифровку генетичного коду, «підказану» Г. Гамовим. Цікаво, що Г. Гамов був автором трьох видатних відкриттів, продовжувачі розробки яких стали лауреатами премії Нобеля. Г. Гамов — автор багатьох визнаних світовою читацькою аудиторією науково-популярних книг, зокрема «Містер Томпкінс у Країні Чудес» (1939), «Біографія Землі» (1941), трилогії «Народження й смерть Сонця» (1949), «Раз, два, три… безкінечність» (1947), «Народження Всесвіту» (1952),, «Тридцять років, що сколихнули фізику» (1966), «Моя світова лінія: неофіційна біографія» (1970). Г. Гамов був членом Академії мистецтв та наук США, Міжнародного астрономічного союзу, Американського фізичного товариства, почесним доктором багатьох університетів світу. Серед нагород Г. Гамова, зокрема, премія Калінга — найпрестижніша у світі відзнака за популяризацію науки, яку присуджує ЮНЕСКО.

Ім’я Георгія Гамова — людини незвичайної долі, оточене багатьма легендами й таємницями. Наприклад, є версія, що вчений разом зі своїм другом Станіславом Уламом (народженим у Львові, випускником Львівської політехніки) передав СРСР секрет американської водневої бомби…

ПОСИЛАННЯ: Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — Київ: «КИТ», 2007. — С. 14—18.