Володимир Дзюбинський

XX ст.РосіяДержава

Володимир Іванович Дзюбинський (22.09.1860, м. Кам’янець-Подільський — 30.06.1927, м. Москва) — народоволець. Депутат 3-ої та 4-ої Державних дум від Тобольської губернії.

Володимир Іванович Дзюбинський народився в сім’ї священика. Навчався в Подільській духовній семінарії. Тут разом із Г. Ф. Львовим і В. Т. Старинкевичем він організував народовольчу «Подільську дружину» для проведення пропаганди серед робітничоїта учнівської молоді, звільнення політичних ув’язнених і розгортання терористичної боротьби із самодержавством. «Дружина» мала зв’язок зі своїми осередками в Києві й Ромнах.

Закінчивши семінарію, у 1880 р. Дзюбинський вступив на медичний факультет Київського університету. Там він увійшов до місцевої народовольчої організації, вів активну пропаганду, підтримував зв’язок із подільським гуртком народовольців, постачаючи його учасників революційною літературою. За доносом одного з подільських семінаристів, який розкрив його провідну роль у семінарській організації, Дзюбинського обшукали 4 липня 1882 р. у Кам’янці-Подільському. У будинку його батька було виявлено заборонену літературу: «Програму соціалістичної діяльності в малоросійському селі», «Програму гуртка малоросійських народників» та інші брошури революційного змісту. Дзюбинського заарештували, ув’язнили в Кам’янець-Подільській тюрмі та в числі 15 осіб притягнули до дізнання при Подільському жандармському управлінні у справі про пропаганду соціалістичних ідей серед вихованців Подільської духовної семінарії.

У 1883 р. за участь у визвольному русі Володимира Дзюбинського було заслано у Сибір на три роки (за окремими джерелами — в Акмолінськ, однак історичний довідник «Деятели революционного движения в России» та «Омский историко-краеведческий словарь», з посиланням на архівні та мемуарні джерела, називають місцем заслання студента-народовольця м. Семипалатинськ, де він імовірно й провів ці три роки).

Після відбуття заслання Дзюбинський планував повернутися в Україну й продовжити навчання в Київському університеті, та через заборону мешкати в столичних і університетських містах залишився в Сибіру — в Омську, де з травня 1886 р. він перебував на службі в акцизному управлінні. У 1888 р. його зараховано вільним слухачем медицичного факультету Томського імператорського університету. Дзюбинський продовжував брати активну участь у громадському житті краю. Так, у Петропавловську (тепер місто Акмолінської обл., РФ) він — серед засновників Товариства допомоги бідним, член опікунської ради місцевої жіночої гімназії, ініціатор відкриття міського реального училища.

Дзюбинський постійно й системно займався вивченням Сибіру та степового краю. Згодом, вже як член Західно-Сибірського відділку Імператорського географічного товариства, співпрацював із багатьма періодичними виданнями. Статті Дзюбинського, присвячені різним аспектам життя Росії й зокрема Сибіру, публікували усі крайові газети й журнали: «Сибирский листок», «Омский вестник», «Сибирские вопросы», «Голос Приуралья», «Сибирская жизнь», «Утро Сибири». Глибоко вивчаючи організацію сільського господарства та переселенське питання, він став справжнім фахівцем у цій сфері, надаючи практичну допомогу переселенцям в облаштуванні на новому місці. Вдячні селяни назвали на його честь одне з новозаснованих селищ на території нинішньої Акмолінської області (РФ).

Незадовго до обрання депутатом 3-ої Державної думи Дзюбинський переїхав до Омська, де також брав щонайактивнішу участь у громадському житті міста, зокрема — у складі ради Товариства опіки народною освітою та як завідувач (на громадських засадах) недільної школи і безплатної народної бібліотеки. Однак безпосередньо перед виборами в Думу Дзюбинського перевели з Омська в Тару — повітове містечко тодішньої Тобольської губ., де він якийсь час служив старшим помічником акцизного наглядача. Та попри всі штучно створювані владою перешкоди, у жовтні 1907 р. Дзюбинський таки став депутатом 3-ї (а за кілька років — у 1912 — й 4-ї) Державної думи від Тобольської губернії. В Думі він активно працює у складі фракції трудовиків, сибірської парламентської групи й одночасно — у кількох комісіях: бюджетній, переселенській, з питань місцевого самоврядування та бібліотечній. Декілька разів Дзюбинського обирали також і в узгоджувальну комісію (періодично створювану для залагодження розбіжностей між Державною думою та Державною радою з приводу тих чи інших законопроектів).

Як зазначено в «Енциклопедії українознавства», у Думі Дзюбинський «послідовно обстоював українські домагання національної автономії, вільного культурного розвитку, організації шкіл рідною мовою і т. ін.».

У Санкт-Петербурзі Володимира Івановича було обрано членом Літературного товариства; крім того, він виступив ініціатором створення Санкт-Петербурзького сибірського зібрання, пов’язуючи з ним великі плани. Та їм не судилося збутися. Вочевидь, роки заслання підірвали здоров’я Дзюбинського: він захворів на рак і помер у Москві, де й похований.