Ліневич (Леневич) Микола

XX ст.Російська імперіяВійськоРосійсько-японська війна

Ліневич (Леневич) Микола Петрович (24.12.1838, Чернігівщина — 10.04.1908, м. Санкт-Петербург, тепер РФ) — військовий діяч, генерал від інфантерії (1904), генерал-ад’ютант, командувач військ Приамурського військового округу та генерал-губернатор Приамур’я (1903—1904), під час російсько-японської війни 1904—1905 рр. командував 1-ю Маньчжурською армією, головнокомандувач Збройних сил Російської імперії на Далекому Сході (1905—1906).

Ліневичі (Леневичі) — козацькостаршинський (згодом — дворянський) рід, котрий, за хроніками, походить від Карпа Ліневича, волинського сотника Чернігівського полку.

Закінчив Чернгівську гімназію. З 1855 р. був на військовій службі. У 1862 р., перебуваючи у складі 75-го Севастопольського полку, брав участь у бойових діях проти горців на Кавказі. Воював у російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. З 1879 по 1885 рр. — командир 84-го піхотного Ширванського полку. З 1885 по 1895 р. — командир 2-ї Закаспійської стрілецької бригади. У 1891 р. отримав чин генерал-майора.

У 1895 р. — командувач військ Південно-Уссурійського відділу. У 1900 р. — командир 1-го Сибірського армійського корпусу. У 1900—1901 рр. під час походу на Пекін (для придушення Іхетуаньського повстання) командував російським експедиційним загоном. Отримав широку популярність як енергійний, сміливий генерал. У 1903 р. — командувач військ Приамурського військового округу та виконувач обов’язків генерал-губернатора Приамур’я.

У 1904 р. тимчасово командував Маньчжурською армією до призначення у березні О. Куропаткіна. З жовтня 1904 р. по березень 1905 р. — командувач 1-ї Маньчжурської армії. Мукденська битва призвела до усунення Куропаткіна з посади головнокомандувача, і з березня 1905 р. Ліневич зайняв його місце.

Після укладення миру Ліневич залишився в Маньчжурії, завідував евакуацією військ, ускладненою страйками на залізниці та бунтами. Небажання Ліневича вдаватися до особливо жорстких заходів проти страйкарів призвело до того, що було призначено (але незабаром припинено) розслідування за звинуваченням його в «бездіяльності». У 1905 р. йому присвоєно наступне звання — генерал-ад’ютанта.

У лютому 1906 р. Ліневича знято з посади головнокомандуючого «за недостатню боротьбу з революційним рухом». Помер у Санкт-Петербурзі, похований на Нікольському кладовищі.

Нагороджений Золотою зброєю (1878), орденами св. Георгія 4-го (1878) і 3-го

(1900) ступенів.

ПОСИЛАННЯ: Енциклопедія історії України. — Т. 6. — К.: Наукова думка, 2009. — С. 217—218.