Анна Ахматова

XX ст.РосіяМова і література

Ахматова Анна Андріївна (справжнє прізвище — Горенко; 23 (11).06.1889, м. Одеса — 05.03.1966, м. Домодєдове Московської обл., Росія, похована в с-щі Комарово Ленінградської обл.) — російська поетеса, перекладачка, родом з України, представниця акмеїзму, лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна», почесний доктор Оксфордського університету (Велика Британія), член Національної академії Деї-Лінчеї (Італійська Республіка).

Народилася в сім’ї відставного інженара-механіка флоту. У 1890 р. сім’я переїхала з України в Царське Село (поблизу Санкт-Петербурга). У 1905 р. жила і навчалася в Євпаторії. Наступного року переїхала до Києва, де вступила до Фундуклеївської жіночої гімназії. Після її закінчення (1907) стала слухачкою юридичного відділення київських Вищих жіночих курсів. Тоді ж уперше був опублікований її вірш в паризькому російськомовному журналі «Сириус» (1907). У 1910 р. вийшла заміж за поета М. Гумільова. Не закінчивши курсів, того ж року залишила Київ і у подальшому приїздила сюди лише на короткий час.

Перша збірка віршів А. Ахматової «Вечір» (1912) та пізніші книжки містили чимало поезій, написаних у Києві. Сама авторка визначила цикл своїх ранніх творів як «київський зошит». За поетичними рядками зримо постає місто на Дніпрі; пам’ятник св. Володимиру або Софійський собор перетворені нею на поетичні символи. Чергове перебування у Криму увінчалося написанням першої поеми Ахматової «Біля самого синього моря» (1915). Дія цієї чарівної напівказкової оповіді відбувається у Херсонесі.

Ліричним творам А. Ахматової притаманні довершена гармонійність форми, глибина проникнення в потаємні людські почуття, простота й точність висловлювань. Такі її збірки віршів, як «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917), «Аппо Domini» (1922), одразу по виході мали гучний успіх, визнавалися класикою російської літератури. Вона успішно працювала також у царині літературного перекладу.

Гранична вимогливість Анни Ахматової до поетичного слова була абсолютно несумісною з будь-якою кон’юнктурністю, з догідництвом, її повна творча незалежність дратувала радянських можновладців. А. Ахматовій довелося пройти крізь тяжкі випробування: розстріл чекістами її першого чоловіка — поета М. Гумільова, тривале ув’язнення сина — сходознавця Л. Гумільова, партійна постанова з облудними звинуваченнями на її адресу і, як наслідок, — усунення від творчого процесу. За цих трагічних умов вона створила поему «Реквієм» (вперше надрукована 1963 p. у Німеччині), що стала безпрецедентним поетичним викриттям нелюдської каральної системи.

Лише наприкінці життя, після падіння «залізної завіси», А. Ахматова змогла отримати в Італії та Англії престижні міжнародні літературні премії — це було відлуння глибокої шаноби, якою в усьому світі оповите ім’я славетної поетеси.

А. Ахматова виявляла інтерес до української класичної поезії; переклала російською мовою поетичну збірку І. Франка «Зів’яле листя».

ПОСИЛАННЯ:

НАРОДЖЕНІ УКРАЇНОЮ. Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.:ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т.1. — С. 120—121.