Грегорі Брейт

XX ст.СШАНаука і техніка

Брейт Грегорі (14.07.1899, м. Миколаїв — 11.09.1981, м. Саллем, штат Орегон, США) — фізик (США). Один із піонерів прискорювальної техніки.

Навчався в університеті Джона Хопкінса (бакалавр — 1918, магістр — 1920, доктор — 1921 (у 22 роки).

Життєпис Г. Брейта типовий для емігрантів: непросте розставання з батьківщиною, ще складніша адаптація в новому світі. Після смерті матері майбутнього вченого батько Альфред Шнайдер залишив сина та його сестру Любу на догляд гувернантки, а сам у 1912 р. виїхав до Америки. Грегорі навчався в Миколаєві в школі (очевидно, це була гімназія чи реальне училище) імені імператора Олександра. У 1915 р. батько надіслав із США вимогу, не гаючись, приїхати до нього. Гувернантка разом з дітьми дісталась до Архангельська, а звідти пароплавом вирушила через океан. Родина оселилась в Балтиморі. Туди ж прибув і старший брат Грегоpі — Лео, котрий проходив військову службу в царській армії, дезертирував з неї і через Туреччину дістався Америки. Він зайнявся медичною практикою в Мериленді.
Одержавши університетську освіту, Грегорі Брейт зайнявся у Вісконсинському університеті педагогічною та дослідницькою діяльністю. Коло його наукових зацікавлень: ядерна фізика, теорія розсіювання, фізика високих енергій. Починаючи з 1920 р., вчений опублікував понад 320 наукових праць. Він працював над створенням високих напруг для прискорення заряджених частинок (протонів). Також розробляв теорію квантової електродинаміки та теорію ядерних резонансів, яка є основою розуміння багатьох ядерних реакцій. Одержавши освіту в галузі електроніки, Брейт присвятив свої праці радіо. Найбільш важливими серед них є використання радіо для демонстрування існування можливої іоносфери шляхом одержання зворотних сигналів імпульсного радіовипромінювання, направленого в космос від Землі. Ця ідея використана для створення американських радарних систем для протиповітряної оборони США. 

Під час Другої світової війни брав участь у проектах, здійснюваних для зміцнення оборони США. Зокрема, співпрацював з Р. Оппенгеймером: очолював проект з швидких нейтронів в Чикаго до переїзду групи науковців у Лос-Аламос. У Чикаго Г. Брейт написав п'ять звітів про роботи з виділення ізотопів, дифузії нейтронів та ланцюгових реакцій. Пізніше Г. Брейт працював у Вашингтоні над проблемою розмагнічування суден для їх захисту від мін. Як вчений Г. Брейт розумів, що під час війни треба стриматися від наукових публікацій на теми досліджень, пов’язаних з розробкою ядерної зброї і дотримувався цього принципу.
Практичною працею на зміцнення обороноздатності США була участь Г. Брейта у вивченні проблем балістики, у розвитку та модернізації артилерії.
По війні вчений повернувся у Вісконсин, де продовжив вивчення властивостей ядер та ядерних реакцій. У 1947 р. він перевівся в Йєльський університет. Разом з професором у Йєль переїхали і його аспіранти та студенти. Так створилась «група Брейта», яка активно працювала над актуальними проблемами ядерної фізики.
Г. Брейт мав високий авторитет у колег. Коли в 1968 р. Йєльський університет організував на його честь науковий симпозіум, на подію прибуло понад 200 колег та колишніх учнів фізика з різних країн світу.
Упродовж півстоліття Г. Брейт був видатною постаттю у фізиці XX століття. Джон Вілер у своїй книжці «Деякі особистості та події в ядерній фізиці» писав у 1979 р про Г. Брейта: «Не в повній мірі оцінений у 30-ті роки, він у наші дні є одним з найвідоміших в Америці». Іменем Брейта (разом з Ю. Вігнером) названа одна з фізичних формул.
Учений був обраний до Національної академії наук, Американської академії мистецтв та наук, Американського фізичного товариства, Лондонського фізичного товариства, Американського Інституту радіоінженерів.
У 1973 р. Г. Брейт вийшов на пенсію і переїхав в Орегон, де й закінчив свої дні.
За свідченнями дружини вченого — за походженням чешки, Україна згадувалася в їхній родині. До того ж вона завжди наголошувала, що характер її чоловіка типовий для середнього європейця, особливо українця.

ПОСИЛАННЯ:

Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — Київ: КИТ, 2007. — С. 174—176.